Ми з дружиною в шлюбі вже сім років. У нас є маленький син. Зараз дружина перебуває в декреті четвертий місяць. За цей час вона настільки розлінилася, що я мрію про той день, коли вона нарешті повернеться на роботу. Я готовий залишитися вдома сам і зайнятися вихованням дитини.
Раніше дружина була затятою кар’єристкою. Саме своїми амбіціями вона підкорила моє серце. Проте зараз її не впізнати. Замість жаги до підкорення нових вершин у неї тяга до бездіяльності. А я завжди ненавидів безініціативних та безвідповідальних людей. Тепер і в моєму оточенні з’явилася така персона.
Я маю можливість сидіти вдома, не втрачаючи свого місця праці. Моя сфера діяльності дозволяє віддалену роботу. Натомість моїй дружині довелося повністю відмовитися від роботи. У неї навіть немає жодного захоплення, яким можна займатися у вільний час. При цьому вихованням сина вона також не цікавиться. Дружина цілими днями лежить на дивані і гортає сторінки в соціальних мережах.
Друзі порекомендували мені зачекати, бо жінка після народження переживає складний період адаптації. Та за чотири місяці нічого не змінилося. Дружина не усвідомлює наявності проблеми, тому й її вирішенням займатися не збирається. А я не розумію, куди поділася та цілеспрямована жінка, в яку я закохався. Колись у нас були ідеальні стосунки та повне взаєморозуміння, а зараз… Я розумію, що є загроза розлучення, якщо дружина й надалі буде такою ледаркою.
Проте я ніколи не відмовлюся від власного сина. Навіть після розлучення я буду дбати про нього, виплачувати аліменти і займатися вихованням. Можливо, дитина навіть залишиться зі мною. Адже суд точно зверне увагу на те, що в матері немає стабільного доходу та власного житла.
Матір рекомендує мені не гарячкувати. Вона каже, що я занадто сильно придираюся до дружини. Можливо, у цих словах є правда. Однак я не можу по-іншому. Я сам не дозволяю собі розслаблятися і деградувати, тому й людина поруч зі мною повинна бути активною.
Дружина знає про всі мої претензії. І я говорив, що готовий допомагати їй та підтримувати її, адже розумію, що після пологів жінці не легко. Тим паче ми з нею не чужі люди!
Не знаю, як далі розгортатимуться події, але мені прикро думати про те, що стільки років подружнього життя можуть так легко обірватися…
А як ви вважаєте, чи важливо постійно займатися саморозвитком?
