У моєї сусідки в домі завжди ідеальний порядок. Вона не опускає нагоди похвалитися чистотою. Меблі блищать, а навколо ні пилинки. Кожна річ має своє місце. Щодо дизайну інтер’єру, то його важко назвати досконалим, але стерильність була справді на вищому рівні.
Звичайно, що вона викликала у мене захоплення. Адже сусідка має чоловіка і двох дітей, а все одно встигає дотримуватися чистоти. Навіть іграшок у дитячій немає на підлозі. Хоча її синам 6 та 7 років. Все прибрано, а на кухні жодної брудної тарілки. Мені в голові не вкладається, як можна все встигати.
Через це у мене почали з’являтися комплекси. Якщо порівняти її атмосферу в домі з моєю, то складається враження, ніби я абсолютно неохайна. Частини конструктора можна знайти в кожній кімнаті, а ще всюди валяється брудний одяг та немитий посуд. Для того, щоб навколо було чисто мені потрібно цілодобово ходити з ганчіркою в руках. Я намагалася підтримувати порядок, але з дітьми це неможливо. Постійно займатися прибиранням мені абсолютно не подобається. Як на мене, то легше закрити очі на деякі нюанси і провести вільний час за читанням книги чи в’язанням.
Все ж сусідка для мене довгий час була прикладом для наслідування. Проте лише згодом я дізналася, в чому справа. Виявляється, що жінка зранку відводила молодшого сина в садок, а старшого в школу. Додому діти приходили лише тоді, коли вона сама поверталася з роботи. Тоді вони їли, робили домашнє завдання і йшли гуляти на вулицю. Коли поверталися, то лягали спати. На канікулах сини навіть в дощ були змушені ходити надворі.
Через відсутність належного виховання хлопці почали красти і бешкетувати. До них неодноразово приїжджали з органів опіки та представники поліції. Проте що можна було вдіяти, якщо вдома на них чекала чистота, тверезі адекватні батьки і повний холодильник продуктів?
Однак за цією ідеальною картинкою ховалися самотні діти, які практично нікому не були потрібними.
Для себе я зробила такий висновок: безлад – це невелика ціна за сімейне щастя, благополуччя і затишок. Я насолоджуюся дитячим сміхом та відвертими розмовами. А іграшки є невіддільною частиною дитинства.
А ви згідні з цією думкою?
