Останнім часом моя дружина стала зовсім нестерпною. Вона раз у раз влаштовує скандали на порожньому місці. Їй не подобається моє обличчя, то їй не вистачає грошей, то дихаю я занадто голосно. Загалом після 10 років спільного життя я просто зібрав свої речі і пішов від неї. З донькою я іноді зустрічаюся, але мати її на дух більше не переношу. Я залишив їм квартиру і перебрався в інше місто.
У новому місті я знайшов пристойну роботу, де мені пообіцяли незабаром видати квартиру. Я був дуже щасливий, але на початковому етапі мені виділили кімнатку в гуртожитку, де я і жив. Через пів року мені повідомили, що моя черга підійшла і потрібно їхати підписувати документи. Після виконання всіх формальностей мені видали ключі, і я поїхав облаштовуватися у своїй новій квартирі. Але мене там чекав сюрприз.
Вставивши ключі, я зрозумів, що замок змінили. А за дверима чувся тихий тупіт і плач. Я викликав слюсаря, який вибив мені двері і я, нарешті, увійшов у свої володіння.
На порозі стояла жінка з качалкою в руках і кричала крізь сльози, що не піде зі своїми діточками знову в ту комірчину для бомжів. За нею стояли три малюки з заспаними личками і червоними очима. Такого я зовсім не очікував побачити у своїй новій квартирі.
Я попросив її заспокоїтися і просто вийшов. Виявляється, всі знали про цю проблему. Але все одно підселили мене туди, щоб я сам вирішив все. У гуртожитку мені повідомили, що годину тому вже віддали мою кімнатку іншому хлопцю і мені потрібно піти.
Я знову повернувся в «свою» квартиру. Жінка на цей раз була вже спокійніша і пояснила, що їй немає куди податися після смерті чоловіка. Він працював там, де і я, а як тільки той помер їх виселили з гуртожитку і сказали, що через 4 місяці тільки підійде їхня черга для отримання квартири. Тим часом їх облаштували в безкоштовному притулку, куди з’їжджаються всі бездомні в місті. Після такого жінка і вирішила сама знайти порожню квартирку і підселитися, поки їй не виділять свою.
Вона почала збирати речі, щоб піти, але я зупинив її. Мені стало їх шалено шкода. Виганяти їх на вулицю в такий холод було б дуже жорстоко і нелюдяно з мого боку. Я запропонував їм пожити зі мною ці пару місяців. Я сказав, що їм заважати не буду, оскільки майже весь час працюю. Жінка почала ридати від щастя і дякувати мені, але я вчасно зупинив її.
Я повертався додому, а там було так затишно і чисто, що я почав тихенько до цього звикати. Мене завжди чекав гарячий обід, а вечорами діти робили трав’яний чай і приносили його мені. Вони були зовсім не гучні і дуже розумні.
Я ніби ожив завдяки їх увазі. Коли прийшов час їм виселятися, я навіть не хотів їх відпускати. Але про свої бажання я нікому не сказав.
Через тиждень я почав ходити до них у гості. Жінка зрозуміла, що я більше не можу без них жити і дозволяла мені навіть ночувати у них. А ще через місяць я запропонував їй одружитися, адже полюбив її. Вона зовсім не була здивована і лише обняла мене. Тепер ми живемо разом. А наші двокімнатні квартирки ми обміняли на одну чотирикімнатну.
Я, нарешті, знайшов своє щастя після стількох років! Тепер моє життя кожен день змінює фарби, а дружина моя так і живе, але тепер виносить мізки іншому чоловіку.
Ви очікували на такий фінал розповіді?
