Мені не хочеться чекати смерті батьків, щоб почати повноцінно жити. Так, і щоб хтось із них помирав, теж не хочеться. Нехай живуть, і залишаються здоровими

Та й таке може бути. П’ять квартир на 4 людини. Це навіть більше ніж одна квартира на кожного з них. Після смерті бабусі, батьки збиралися подарувати мені її житло, але поки я була неповнолітня, вони почали її здавати в оренду. І вже буквально через кілька місяців вони зробили вигляд, що самі забули про те, що мені наобіцяли, і продовжували і далі отримувати гроші на порожньому місці.

А у мого чоловіка ситуація ще краща. У його матері була сестра, у якої не було дітей, так що вона залишила своє житло на дві кімнати його матері. У його ж батька залишилося житло від його батьків, і у його матері теж. Так що в цілому три квартири на двох. Якщо взяти загальну площу, то вийде приблизно 200 метрів квадратних. А ми спочатку вдвох, а тепер вже і з дитиною орендуємо собі окреме житло самі.

Нам все ще продовжують твердити, одне і теж:

– Ми свого добра самі все життя домагалися і наживали. Тепер ваша черга, – якось заявила нам з чоловіком його мама.

Ось вони значить, все отримали самі, і тепер наша черга. А ось якщо врахувати шлях яким вони отримали всі ці 5 квартир, тоді ми з чоловіком повинні припинити що-небудь робити, і просто покластися на час. Адже рано чи пізно, хтось із них помре, ось і вийде що житло та його майно перейде далі у спадок.

– Для чого їм потрібні три квартири? Нехай хоч би одну вам дали! – часто повторює моя мати, коли ми залишаємося наодинці з нею. Але, при цьому, про те, що вона сама отримує гроші за здачу житла краще не згадувати.

Наша молода сім’я орендує маленьку студію. І про те, щоб відкладати гроші й мови бути не може, адже ми ледве кінці з кінцями зводимо. І останнім часом все що ми маємо, це вибір: купити дитині фруктів або собі хліба; взяти шматочок курки на суп або рибу; купити гречку або рис. Через те, що у мене мало стажу, декретні гроші і зовсім смішні. А чоловік крутиться як може, щоб нас прогодувати. Хоча, через відсутність будь-якої освіти, складно знайти добре оплачувану роботу. Я не розумію досі, чому батьки не дали йому можливості навчитися хоча б в коледжі. Як тільки хлопець повернувся з армії додому, люблячі батьки відправили його на роботу, мовляв навіщо тобі вчитися і ще втрачати кілька років, краще йди і заробляй гроші.

А мої … те ж саме. Моя мама часто демонструє мені свої останні покупки і сукні. У той час, коли її внучка не отримує потрібних їй в такому віці вітамінів.

Вони всі люблять відвідувати різні країни і санаторії. Як самі заявляють, хочуть подивитися життя. І їм всім все одно і на нас і на свою внучку, адже головне це вони самі. Вони мені нагадують Кощія, який старів і чахнув, але все ж сидів на своєму багатстві. Так і вони, зі своїми квартирами. Так, до всього цього ще й почали робити натяки, від яких ми з Мішею і зовсім дар мови втратили.

– «Наша старість не за горами, так що ви б уже скоріше міцно ставали на ноги, адже вам ще про нас потрібно буде піклуватися».

– Не страшно, колись і ви своє житло з чоловіком купите …

Так, просто говорити це тим, хто нічого не зробив, щоб отримати таке майно. І добре, якби вони ці квартири отримали після багатьох років важкої праці. І ось тепер з гордістю могли б заявитися, ось мовляв я заробив. Так ні ж. Правду каже прислів’я: ситий голодному не товариш.

Що купити хліб або одне яблуко, а якщо є якась акція, то можна взяти два яблука … Я більше так не можу. Я дивлюся як чоловік з останніх сил намагається щось зробити і якось заробляти більше. Спостерігати, як все що ми можемо зібрати про всяк випадок, потім моментально йде або на ліки, або на зимове взуття. З мене досить!

Ось як люди купують собі житло? Як? Я не можу зрозуміти … Ми хотіли взяти іпотеку, і вже обійшли всі, абсолютно всі банки, але нам відмовили. Намагатися відкладати? Не виходить, ось просто не виходить! Ми і так обмежили себе вже у всьому, що тільки можна і нічого собі не дозволяється не тільки зайвого, але і основного.

І наскільки це образливо, коли у твоїх найближчих, стільки квадратних метрів. А діти орендують маленьку кімнатку, на оренду якої виділяють щомісяця з усього заробленого навіть більше ніж половину.

Ні, я не хочу сказати, що вони зобов’язані допомагати своїм дітям. Але, ось хоча б запитати або запропонувати хоч якусь допомогу можна було б?

Ось я як мати, зараз вже не можу навіть уявити собі таку ситуацію, що моя дочка буде орендувати собі житло, а я сховаю купу квартир, які буду всюди здавати в оренду і збирати не знаючи навіть на що. Я впевнена, що з нас вийдуть набагато кращі батьки для нашої дочки, ніж у нас з чоловіком.

Мені здається, що така ситуація просто з розуму би звела будь-яку іншу людину, якби вона про це почула. Хоча, напевно, ні. Адже як всі думають: нас народили, виростили, і відпустили у світ, а далі самі давайте. А ось наскільки ця вся ситуація людяна, це вже інше питання. Та й це швидше за все нікого не буде цікавити.

А моя подруга, сміючись, підтримує мене:

– Нічого, не переживай. Ось ви з чоловіком отримаєте спадщину, ось тоді і житимете, як нормальні люди.

Але, от мені не хочеться чекати смерті батьків, щоб почати повноцінно жити. Так, і щоб хтось із них помирав, теж не хочеться. Нехай живуть, і залишаються живими і здоровими, як можна довше. Я б не хотіла, сидіти і чекати спадщини. Але, напевно, від безнадії скоро і це зміниться.

Що ви думаєте про цю ситуацію?

Ira
Завантаження...
Cikavopro.com
Adblock
detector