Я ніколи не розумів чоловіків, які втікають від сімейного життя, наче від якогось прокляття. Хоча, може, це просто мені з дружиною пощастило. Моя Іванка спокійна, добра і дуже ніжна – завжди мене підтримує і допомагає.
Наші діти – це взагалі найбільше щастя. Мені подобається проводити з ними увесь вільний час. Гадки не маю, як маючи таких прекрасних синів, можна залипати у телевізорі?
Спокійне і розмірене життя завжди було мені до душі. Все кардинально змінилося, коли я вперше поглянув в очі молодої і неймовірно вродливої співробітниці, яка тільки-но влаштувалася перекладачем у нашу компанію.
Зоряна нагадувала модель із глянцевих журналів: пухкі губки, нафарбовані яскравою помадою, підведені очі, довгі ноги у вузеньких джинсах і, звісно, підбори.
Кожного разу, коли я зустрічав її в темному коридорі, пригадував собі, що таке ті метелики в животі, коли руки пітніють, а коліна тремтять. Я, дорослий зрілий чоловік, закохався, немов хлопчисько!
Розумів, що це неправильно, що це грішно, але нічого вдіяти з собою не міг.
Намагався триматися від Зоряни якнайдалі, але якось одного разу лив травневий грозовий дощ, а красуня без парасольки. Як не допомогти?
От і підвіз її разок, а потім другий, третій…. Тепер знаю її квартиру вздовж і впоперек. Маленьке однокімнатне житло стало для нас обох місцем почуттів і пристрасті.
Коли я почав постійно затримуватися, ховатися з телефоном на балконі, зникати кудись на вихідні – рідні стали здогадуватися, що ж насправді відбувається. Розлючені батьки, стривожені діти і заплакана дружина – ось результат моїх нових і яскравих стосунків.
Плітки про наш зв’язок дійшли й до керівництва компанії. Радилися тепер, кого з нас варто скоротити.
А мені було байдуже! Мене хвилювала тільки Зоряна. В думках лише одне – як їй догодити.
Зробити це бувало зовсім нелегко: вона марить клубами, гучними вечірками, розвагами і дорогими подарунками. Звісно, їй же всього 23 роки! Я це давно переріс, як-не-як 34 роки чоловікові!
Мені вже хочеться комфорту і затишку. От якби я міг зачинитися із Зоряною в її маленькій квартирці і нікуди її від себе не відпускати! Впевнений, їй така ідея буде зовсім не до вподоби.
От я й метався від сім’ї до коханки, не знаючи, як жити далі.
Мої муки вирішила припинити дружина. Якось ми сіли з нею обоє на кухні, і вона сама почала цю розмову:
– Назаре, я не збираюся влаштовувати скандали та істерики, утримувати тебе силою. Єдине, що хочу тобі сказати, аби ти був обережний. Вона дівчина молода, тож у неї зовсім інші інтереси і пріоритети в житті. Чи готовий ти відповідати її очікуванням? Та й чи надовго це все? Пристрасть – це чудово, але вона швидко минає….
Я не знав, що й казати… Виявляється, що моя Іванка вже цілий місяць працює над собою, аби не з’їхати з глузду від образи через зраду. Читає якісь там мудрі статті з психології.
– Іванко, вона не така! Ось ми, наприклад, були зовсім юні, коли вирішили одружитися, – несміливо зазначив я.
– Так, але ми були ровесниками, та й разом через стільки випробувань долі пройшли. Не варто навіть порівнювати ці стосунки. Загалом, я не наполягаю ні на чому і ні в чому не намагаюся тебе переконати. Думаю, ти сам знаєш, як для тебе буде краще.
Слова дружини підтвердилися вже за тиждень. Я вкотре підвозив Зоряну додому, а вона перераховувала мені список своїх побажань: нова білизна, квитки на Балі, дорогі прикраси….
– Ти ж розумієш, що я не можу постійно виконувати усі твої забаганки?
– Тоді для чого ти мені? Не ти, так інші бажаючі знайдуться!
– Добре, ти права! Гадаю, між нами усе скінчено…
Така новина ні краплі не засмутила молоду дівчину. Вона ще дорогою до її будинку телефонувала якомусь Івану, аби домовитися про зустріч в клубі.
Зоряна вийшла з машини, а я ще довго сидів на місці і не міг зрозуміти, як я міг так вчинити! Як я міг наважитися на зраду, на підлість!?
Я повернувся додому, хотів побачити свою Іванку, але вона, як виявилося, поїхала з ночівлею до своїх батьків, які мене, схоже, тепер ненавиділи.
Я погрався із дітьми, допоміг їм із домашнім завданням, а потім вклав у ліжко. Мій молодший син міцно тримав мене за руку, а тоді спитав:
– Ти ж від нас не підеш, не покинеш нас? Бо бабуся з дідусем кажуть, що скоро ми залишимося лише з матусею.
Мені стало так соромно, що хотілося зникнути кудись бодай на мить, стати невидимкою.
– Синку, ну що ти! Куди ж я від вас подінуся? Я дуже люблю твою маму і вас з братиком. Усе буде добре.
Тієї ночі я так і не зміг заснути, мабуть, сумління не дозволяло.
Вранці я зібрав дітей і поїхав до тещі з тестем. Я дуже хотів побачити Іванку. Було щось у її погляді, що заспокоювало мене навіть в найскладніші моменти життя.
Теща і тесть прийняли мене холодно, навіть трохи вороже, але я їх розумію. Дружина усміхнулася, намагалася поводити себе невимушено і привітно, але вона не поцілувала мене, як зазвичай робила це при зустрічі.
Ми сіли до столу, усе ніби налагоджувалося. Я намагався своїми вчинками переконати усіх, що моя інтрижка вже давно в минулому, і я відбудовуватиму сім’ю, чого б мені це не вартувало.
Але ввечері на мене чекав неприємний сюрприз. Коли діти лягли спати, дружина спокійно сказала:
– Назаре, мені вночі телефонувала твоя Зоряна. Кричала, ображала, казала, що я в неї чоловіка краду. У вас мовляв кохання, а я заважаю. Навіть світлину вашу надіслала, аби я в цьому переконалася. Хочеш глянути?
Я не смів навіть глянути їй в очі, бо добре знав, що то за фото. Не мовивши ні слова, вибіг на балкон – хотів подихати свіжим повітрям. Закурив і заплакав. Не знав, що робити далі, як повернути довіру Іванки. Мені було так соромно за те, що я змусив її усе це пережити.
Вирішив, що не буду словами розкидатися, треба ділом доводити своє кохання і бажання бути поруч з жінкою, яка мене завжди підтримувала і не дорікнула й словом навіть тоді, коли я встромив їй ніж у спину.
Перше, що я зробив – звільнився з роботи. Не минуло й 2 тижнів, як я вже знайшов собі нове місце в іншій, не менш престижній компанії. Усі вечори проводив із дітьми. Іванка жодного разу за увесь час на мене навіть не поглянула сердито чи зневажливо. Вона була привітною і м’якою. Робила все, аби полегшити мої муки через почуття провини.
Єдине, чого я так і не зміг виправити – так це холод між нами. Іванка не дозволяла до себе доторкнутися. Душевні розмови, дружні прогулянки і привітні ранкові сніданки – це будь ласка, але коли я намагався зблизитися з нею, вона одразу втікала.
Я все зруйнував. Тож тепер мав виправити. Наступного літа, коли діти поїхали в село до бабусі, влаштував коханій сюрприз – забронював приватний будиночок на березі моря. Іванка спершу відмовлялася від такої ідеї, знала, що їй доведеться зробити цей крок мені назустріч. Та коли ми приїхали туди – все змінилося.
Я зміг повернути довіру Іванки, але без її допомоги і терплячості мені б це ніколи не вдалося.
Тепер я певен – з цією жінкою я проведу все своє життя, бо кохаю її понад усе на світі.
Чи пробачили б ви чоловікові?
Чи змогли б поводити себе так, як Іванка?
Фото з відкритих джерел
