З моїм Вадимом познайомилися ми ще в університеті. Ми жили в гуртожитку на одному поверсі. Пам’ятаю, як він приходив щопонеділка з контейнерами, повними маминої їжі. Його мати завжди добре про нього піклувалася.
Як тільки ми вирішили одружитися, він відвів мене до своєї мами знайомитися. Вона мені одразу сподобалася. Ця була енергійна і добра жінка.
Виявилося, що батько Вадима загинув, коли йому був рік. Мати сама його виховала, попри весь біль. А коли народився Вадим, його мамі на той момент було всього 18 років.
Вона всі молоді роки присвятила тому, щоб виростити сина. Вона і не мріяла про зустрічі з чоловіками. Але тепер не дивлячись на свій вік вона була такою ж стрункою і ніжною. Їй був уже 41 рік.
– Передаю тобі свого синочка, – сказала вона мені при знайомстві.
Після закінчення універу Вадима взяли на роботу в його місті, і ми планували поїхати туди жити. А його мама відразу заявила. що не хоче, щоб ми жили з нею. І їй хочеться свого простору через стільки років, та й ми були не проти того, щоб жити окремо.
Вона тепер часто приходила до нас ви гості. Ці посиденьки приємні нам трьом! Вони ніколи мені не робила ніяких зауважень, все було ідеально. У неї самої почалося бурхливе життя – то театри, то кіно. Вона іноді запрошувала нас на пироги, вони у неї виходять шикарні.
А коли у нас народився малюк, вона була перша, хто поспішив до нас на допомогу. Вона навчила мене правильно годувати дитину, правильно купати. Далі вона забирала її з садка, коли потрібно було.
Але раптово настав момент, коли вона стала нас цуратися. Я не розуміла, в чому справа. Чоловік казав, що начебто все нормально, ми її не кривдили. Вона нам зателефонувала і сказала, що їде до подруги в інше місто місяці на два.
Ми не особливо здивувалися цій заяві, бо це було схоже на неї. Просто ми не розуміли, що вона так довго збирається робити в іншому місті.
Дзвонить вона нам, просить показати малюка, а сама не показує себе. Нещодавно вона мені дзвонить і каже, що потрапила в лікарню, з серцем проблеми. Я сказала, що ми неодмінно приїдемо, а вона різко заборонила це зробити! Я стала хвилюватися і зрозуміла, що тут щось інше.
Через пару днів вона дзвонить нам і запрошує до себе. Ми з чоловіком остовпіли, коли двері відкрив незнайомий чоловік, а за ним стояла моя свекруха з немовлям на руках.
– Ми тут з Андрієм Анатолійовичем вирішили розписатися, бо у нас народилася Настя. Я сильно переживала, не знала, як ви приймете, що в 47 років я вирішила стати мамою і вийти заміж.
Насправді я дуже зраділа. Я завжди говорила своїй свекрусі, що пора подумати про себе, адже син створив свою сім’ю, а вона залишилася одна …
Тепер ми знову зустрічаємося кожні вихідні і весело проводимо час на природі або у них вдома, неважливо, де, важливо, що ми всі разом!
А ви б наважилися на таке – народжувати в 47?
