«Ми вас виростили, що вам ще треба?» З одного боку – так, дійсно. Путівку в життя дали, виростили-вигодували. Далі – самі, своїми ручками

Все частіше і частіше я чую міркування: ніхто нікому нічого не винен. У тому плані, що батьки не просили своїх дорослих дітей народжувати їм онуків, а значить і допомагати не повинні. «Ми вас виростили, що вам ще треба?» Або допомогу від дітей батькам, які вийшли на пенсію. «Нехай подають на аліменти, я не просив (а) мене народжувати». І ця фраза «ніхто нічого нікому не винен» викликає у мене двоякі почуття. З одного боку – так, дійсно. Путівку в життя дали, виростили-вигодували. Далі – самі, своїми ручками. А з іншого, хіба в сім’ї не прийнято допомагати один одному у важкі часи?

Сьогодні я хочу Вам розповісти сумну історію однієї родини, в якій ніхто нічого нікому не винен був і до чого це призвело.

Первістка Діана народила в 18 років, примудрившись завагітніти перед відходом Антона в армію. Бабусі з обох сторін дружно закричали: народиш – сама будеш плюхатися!

– Ми тебе виростили, тобі про навчання треба думати. Ну які твої роки? Потім народиш. – застерігали Діану Герман Тихонович і Алла Василівна.

– Мій син в армії! І не факт, що дитина наша. У мене своє життя, не вплутуй мене в це. – прямо повідомила дівчині мама Антона – Ольга Олегівна.

Діану забрала до себе тітка по батьківській лінії. Бездітна 38-річна жінка, яка присвятила своє життя роботі, не стала засуджувати свого брата:

– Їх можна зрозуміти – час важкий був, коли ти народилася. Стільки сил в тебе вклали. Бувало, їм їсти не було що, мій брат ночами вагони розвантажував, щоб на шматок хліба заробити. А я тоді думала – як добре, що у мене нікого немає, не треба жили собі рвати.

– Але зараз-то все добре! У тата – зарплата хороша, квартира велика. Мати працює. Адже їх онука ношу! Невже він так сильно їх об’їсть? – стримуючи сльози, питала Діана у тітки.

– Вони тебе виростили, зараз хочуть для себе жити. Не осуджуй їх. Може, одумаються.

Батьки Діани не схаменулися. тоді їхня дочка зібрала пожитки і перебралася до своєї тітки.

Згодом, в кімнаті Діани з’явилося кілька кліток, а в будинку могло жити одночасно до семи братів наших менших. Алла Василівна лікувала тварин, стерилізувала їх і пристроювала в хороші руки. Герман Тихонович, з від’їздом дочки і на тлі захоплення дружини, намагався бувати вдома якомога рідше. Під час чергової відлучки чоловік знайшов собі іншу жінку. І Алла Василівна залишилася одна зі своїм волонтерством.

Коли Антон повернувся з армії, його синові був рік і п’ять місяців. За час його відсутності, його мати не бачила онука жодного разу. Батьки Діани приїхали два рази – більше у них часу не було.

Антон влаштувався на роботу в автосервіс і хотів йти вчитися заочно, але не вийшло. Діана вела господарство. Жила молода сім’я у тітки Діани.

Коли син пішов в дитячий садок, а Діана влаштувалася на роботу, її тітка вирішила переїхати в інший регіон. Пара орендувала квартиру.

Через якийсь час не стало бабусі Антона. Ольга Олегівна розпорядилася нерухомістю на свій смак: квартира була виставлена ​​на продаж, а виручені кошти пішли на ремонт житла жінки і на різні блага – шуба, телевізор, ікра до вечері.

Антон просив у своєї матері, щоб вона не продавала нерухомість. Він пропонував їй щомісяця платити гроші, а потім і викупити квартиру.

– Щоб там ця твоя з дитиною жила? Ні, Антоне. Якщо ти такий довірливий, то це не означає, що я така! Чому я через вас повинна відмовитися від нормального життя? Від ремонту, щоб як у людей був? Або ви мені ремонт зробите? – розсміялася Ольга Олегівна у відповідь на прохання сина.

У 2008 році у Діани і Антона народилася дочка. Найстаршій дитині було 6 років. Антон почав їздити на вахти, щоб заробити на житло. Перша поїздка була невдалою – відпрацювавши три місяці і отримавши за цей час три копійчаних аванси, оплату Антон не отримав. За час, поки чоловіка не було, Діана влізла в борги.

Наймана квартира змінилася на кімнату. На той час Алла Василівна вже жила одна в трикімнатній квартирі. Але там для дочки, зятя і онуків місця не було. Точніше, місце було. Одна кімната і собаки по-сусідству.

– Чому я повинна через вас гнати нещасних тварин на вулицю? Гаразд вони – плодяться, розуміють. Але ви повинні були розуміти – куди народжуєте, якщо за душею як у латиша? Діана, я вам кімнату виділила. Не хочете з собаками жити – не живіть. Квартира моя – мої правила. Я вас не змушую! – обурилася Алла Василівна на прохання дочки прихистити їх сім’ю і прибрати собак на час, поки Антон роботу не знайде.

До Ольги Олегівни – теж було не можна. Там робітники клали італійську плитку. Не поспішають з ремонтом і допомогти родині сина – «ви знали, коли народжували, це не мої проблеми, я нікому нічого не винна».

З останніх сил, жили де тільки можна, Діана з Антоном позичили гроші на навчання Антона. Їх знайомий вивчився і його відразу працевлаштували.

Це були останні важкі пів року в житті молодої сім’ї. Вивчившись, відразу після отримання диплому Антон поїхав на роботу на північ. Тільки вже за рекомендацією того самого знайомого.

До 2016 року Антон купив для сім’ї квартиру. Без допомоги банків і родичів. Старша дитина закінчувала 9 клас, молодша дочка – другий. Діана, знала ціну грошам завдяки тому часу, коли їх зовсім не було, кожну заощаджену копієчку відкладає.

Зараз, коли Антон за два місяці вахти отримує хорошу зарплату, а Діана працює комірником на продовольчій базі і теж заробляє, проблем з грошима у сім’ї немає. У кожного з подружжя свій автомобіль, у дітей – по окремій кімнаті. Раз на рік вони всією сім’єю їздять відпочивати. Єдиний родич, з яким у подружжя збереглися відносини, це та сама тітка, яка дала їм притулок в нелегкі часи. І їй достатньо зателефонувати і тільки заїкнутися про свої потреби, як Діана кидає все і мчить допомагати тітоньці.

І якщо у Діани і Антона справи добре зробили крок в гору, то для Алли Василівни та Ольги Олегівни настали важкі часи. Маму Діани попросили дати дорогу більш молодому фахівцеві. І єдине місце роботи, яке знайшла жінка передпенсійного віку – гардеробниця в дитячій поліклініці. Від утримання чотириногих хвостатих їй довелося відмовитися: себе якось прогодувати треба було. Грошей на ремонт загиджених кімнат, щоб здати їх – взяти не було звідки. Алла Василівна наважилася зателефонувати доньці, яку не бачила з часів царя Гороха.

– Мама, нехай тобі твої собаки допомагають. – відрізала Діана. – Хочеш грошей – йди подавай на аліменти. Добровільно – вибач, рука не підніметься.

У Ольги Олегівни ситуація була аналогічна. З тією лише різницею, що жінка вийшла на пенсію і не могла змиритися з тим, що доведеться почати вести більш скромний спосіб життя. А навіщо намагатися економити, якщо є дорослий син!

Ольга Олегівна почула аналогічне побажання. З однією лише різницею – їй пропонувалося відколупувати зі стін італійську плитку і їсти її. Адже свого часу ця плитка була важливіша, ніж допомогти синові.

Діана з чоловіком налаштовані рішуче – поки немає рішення суду про призначення аліментів, вони нікому нічого не винні. Як і їм раніше ніхто нічого не був винен.

Діти Діани не знають своїх бабусь – їм не було коли спілкуватися з онуками. У однієї – собаки. У другої – «не рідні» це внуки, і ремонт важливіший.

Зараз ці дві жінки, матері дорослих дітей і бабусі двох онуків, самотні і нікому не потрібні. І дивуються – чому це їх діти їм нічого не винні?

За що боролися? Що посіяли? Кожен з героїв по-своєму правий: допомагати чи ні, коли просять про допомогу, особиста справа кожного. Ось тільки толку від цієї правоти?

Напишіть нам в коментарях у Facebook!

Ira
Content Protection by DMCA.com
Loading...

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

Adblock
detector