Мама народила мене досить пізно, в сорок років. Після того, як мій тато помер, мама залишилася проживати одна, в величезному будинку. Як правило, всі сусіди приїжджали на село лише влітку. Тому взимку, мама залишалася одна, сидячи в чотирьох стінах.
Вирішили, що маму потрібно забрати до себе. Продали її будинок, зібрали речі та поселили у нас. Але вже з першого дня, вона почала командувати в нашому домі.
Моя Ганнуся почала мені скаржитися, що моя мама ходить за нею і намагається повчати: неправильно картоплю почистила, не так посуд поскладала.
Спочатку я пояснював дружині, що не варто звертати уваги на це, оскільки в мами міг початися старечий маразм, але потім почав усвідомлювати, що потрібно щось з цим робити. Мама почала перевіряти мої кишені, критикує всі страви, які готує моя дружина, а одного разу вночі без стуку забігла до нас в спальню, включила світло і попросила мене, щоб я накапав їй краплі від безсоння.
Ми вирішили з дружиною поставити замок на двері. І знаєте, що придумала моя мама? Вона привела сусідку і стала їй привселюдно скаржитися, що я закриваю все на замки та не даю їй їсти, а моя дружина – неакуратна та невихована жінка.
Після цього випадку, плітки по будинку розлетілися зі швидкістю світла. Одного разу нам постукали в двері. У квартиру зайшло п’ять людей, вони сказали, що працюють в міському територіальному центрі соціального обслуговування. До них нещодавно дійшов сигнал про те, що старенька жінка вмирає з голоду. Почувши цю розмову, моя мама одразу тихенько встала зі столу та сховалася у кімнаті.
Ми з дружиною запросили даних людей оглянути умови проживання нашої мами. Скрізь стояла чистота і порядок, а на столі холонув ароматний обід.
– До речі, а де ж мама, чому вона не з вами за столом?
– Вона сиділа з нами тільки що, напевно пішла в свою кімнату – відповів я.
Я вирішив розповісти їм всю ситуацію, яка відбувається зараз у нас в сім’ї. Вони зрозуміли мене і порадили, щоб я маму помістив у платний пансіонат для престарілих.
Пропозиція мені здавалася цілком розумною, тим більше ми не витратили жодної копійки від продажу маминого будинку.
Мама довго не погоджувалася, але в кінцевому результаті ми її переконали.
В те, що було далі – ви не повірите. Моя мама познайомилася там зі старим чоловіком за 70 років і повідомила нас, що скоро вони з Павлом переїдуть жити до нас.
Я на автоматі відповів, що ми збираємося продати свою квартиру і переїхати жити зовсім в інше місто. А якщо Павло і збирається з нею одружуватися, то нехай самотужки підшукує житло.
Коли я приїхав провідати свою маму то її “наречений” одразу ж накинувся на мене зі звинуваченнями. Мовляв, що ж я за син такий, що маму ріжну не хочу пускати у квартиру. Я йому спокійно пояснив, що квартира моя особиста, що хочу, те і роблю. А зароблені гроші, які ми отримали від продажу маминого будинку, я вкладаю в пансіонат, на утримання мами.
“Наречений” кинувся на мене з кулаками – його ледве вгамували співробітники санаторію. Місяць я до неї не ходив, розлючений на себе: і навіщо я її тільки з села перевіз?
Одного разу роздався телефонний дзвінок: ваша мама померла.
У мене були змішані почуття. Дружина якраз лежала в пологовому будинку, ми чекали на первістка. На похорон я відправився сам. Поховали її поруч з моїм батьком. “Наречений” ні на похоронах, ні на поминальному обіді не був. Потім дізнався, що він почав красти в пансіонаті чужі речі та гроші, через що, потрапив в тюрму.
Вибач мені, мамо, що не хотів, щоб ти жила зі своїм “коханим” в моїй квартирі. Але я вважаю, що все правильно зробив.
А що ви скажете на дану ситуацію?
