Микита спішив з-за кордону додому. Йому набридло на чужині, а серце рвалося до коханої дружини. Чоловік мріяв зачерпнути холодної води з криниці і вдихнути сільського повітря. Йому здавалося, що автобус їде надто повільно. Час тягнувся не виносимо довго. Дорогою він згадував останні слова Стефи, сказані йому на прощання:
– Трохи страждань вартують того, аби потім ми щасливо зажили у власному домі.
Дружина ні на мить не забувала про Микиту і телефонувала до нього кожного дня протягом трьох років.
Чоловік закохався у її вірність, відданість і просту натуру. Він вирішив зробити сюрприз і приїхати без попередження. Тай Стефа не буде мати зайвої мороки з приготуваннями до їхньої зустрічі.
Нарешті Микита опинився на порозі власного дому. Він швидко забіг всередину. Дружина саме поралася на кухні. Вона не одразу почула, що хтось увійшов. Чоловік кинувся обіймати жінку, яка була приємно здивована такою зустріччю.
Цю мить перервав дитячий плач. Стефа відпустила Микиту й взялася заспокоювати малюка.
– А чиє це немовля у нас? – безтурботно запитав чоловік.
– Наше, – усміхнулася дружина.
– Я ж серйозно запитую. Кажи його батькам, що у найближчий тиждень в тебе не буде час з ним няньчитися.
– Ще раз повторюю: це наша дитина.
– Тобто? Вона не може бути нашою.
– Може. Показати документи? Виявляється, дітей можна мати від кого завгодно, а батьком записують законного чоловіка, – засміялась Стефа. – Тільки не треба вдавати із себе святого! Усі чоловіки гуляють, а жінки чим гірші? Просто твої зради залишилися непомітними, а у мене є сувенір на згадку.
Микита не очікував на такий поворот подій. Він ошелешено запитав:
– Як це трапилося? Від кого? Коли?
Якась абсолютно інша Стефа відповіла:
– Та хіба це має значення? Тим паче я сама не знаю, хто саме рідний батько. До речі, ти голодний? Якби попередив про свій, я б твій улюблений борщ зварила.
Чоловік довго думав, а тоді холодно сказав:
– За всі ці роки я навіть не задумувався про інших жінок, а ти…
У цей момент Стефі також стало не до жартів. Вона кинулася навколішки і заголосила:
– Микито, тільки не залишай мене! Я ж зраджувала тобі на зло, бо думала, що у тебе там багато жінок. Хіба я могла повірити у твою вірність? Хіба знала, що ти так сильно мене кохаєш? Нехай це буде наш син, а я ще народжу тобі стільки дітей, скільки ти забажаєш!
Наступного дня Микита з самого ранку зібрав свої речі і вирушив в дорогу. Він повертався на заробітки. Грошей завжди треба чи то на машину, чи то на якісь інші забаганки. Своїй дружині він про це нічого не сказав.
Коли чоловік добрався у своє місце призначення, то зателефонував Стефі, щоб знову почути бажаний голос.
– Привіт, рідна моя…
А що ви думаєте про подружню зраду? Чи може довго розлука бути виправданням такого вчинку?
