Бабуся Софія з трепетом згадує ті часи…
Тоді українська греко-католицька церква пішла у підпілля і всі літургії проводились таємно. Здебільшого, уночі, в людських хатах.
Бабця часто згадувала капличку на горищі. Люди нарядили її, як в церкві. Ікони, молитовники, Євангеліє, свічки – усе як має бути.
– Кімнатка була невеличкою, але ми там молились на Великдень, Різдво і усі великі свята. Священники приходили, люди збирались з усіх околиць.
Одного разу моя бабця поїхала у своє рідне село. Їхня церква була зачинена на замок. Висіли ланцюги. Туди ніяк не попасти. Та вона не могла допустити, щоб у Різдво люди були без Святого Слова, без молитви. У сусідньому селі(воно було непримітне) священники відправляли служби. Мій дідусь Михайло і ще двоє чоловіків запрягли коней і поїхали у те село – домовлятись про Літургію і у них.
Чоловіки перевезли отців з одного місця в інше. Дідусь якимось чином підробив ключ до церкви.
Відчинити двері доручили бабці.
– Я й досі пам’ятаю, як хвилювалась. Пітьма було страшенна, нічого не видно. Я до останнього не знала, чи підійде той ключ до дверей.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Та все вийшло, новина про Літургію уже пішла по селу. Все відбувалось таємно. Бо ж і серед жителів могли бути НКВС-ники, які б заарештували бабцю.Тому вона не зізнавалась, що це її затія.
– У церкві була ікона святого Петра, а у руках він тримав ключі, от я всім і говорила, що це Петро двері відчинив.
Бабуся ще багато цікавих історій розповідала, а я сиділа і думала. Саме через таких відважних людей, які відстоювали свою віру, ми маємо можливість зараз вільно відвідувати храми, і не тільки на Різдво. м повинні цінувати це?
А вам бабусі чи дідусі розповідали такі історії?
– Замки я вже змінив. Свої гроші несеш не в дім – живи там, куди їх носиш. Надя навіть пакет на підлогу не поставила. – Відчини двері ширше. Це, між іншим, і моя квартира.
– Я йду. Не шукай. Доньку забери сам. З тобою їй буде краще. Записка лежала на столі поруч із недопитою кавою. Іван перечитав двічі. Потім набрав Таню. “Абонент поза зоною”.
– І не брешіть мені про лелек, – сказала сусідська мала, стоячи в нас у коридорі в гумових чоботях. – Лелека важить чотири кіло. Немовля – теж. Ви б самі себе на шиї донесли?
– Максиме, ти серйозно покликав їх усіх? – Це ж виписка. Мама образиться. – Я після пологів. Я ледве стою. – Вони на п’ять хвилин. Біля входу в пологовий уже стояли шестеро.
Телефон пискнув, коли Марина стояла біля каси. “Списання: 118 грн. Кава-Арабі”. Вона ще не встигла забрати стаканчик, як Стас подзвонив. – Ти серйозно? – Стас, я з Тімом на вулиці, він ревів, я замерзла.
“Вибач. Я йду. Я покохала іншого. Дітей лишаю тобі. На розлучення подам сама”. Олексій перечитав смс тричі. Потім ще раз. Того ж вечора подзвонив матері. – Мамо, Катя з Дімкою в тебе?
– Ти серйозно подаєшся на геохімію? – мама кинула на стіл роздруківку з балами. – З такими результатами на біологію не йдуть тільки дурні. – Значить, буду дурною.
– А я все хотів спитати: чому ти досі в прибиральницях? Лариса ж кликала в оператори. Там і чистіше, і платять більше. – Бо в операторів зміни жорсткі. А в мене Соня.
– Олено, привіт, доню, – батько сказав це так тепло, що Інна навіть усміхнулась. – Це Інна. Тиша. – А… ну, привіт. Як ти? – Нормально. Ти ж дочці дзвонив, не мені.
– Ти серйозно міняєш замки? – Серйозно. Марина поставила пакети на підлогу. – Мамо, там діти. – А тут моя квартира. – Ти ж дала нам ще тиждень. – Я дала п’ять місяців.
Віра подзвонила в двері й одразу прибрала усмішку з обличчя. Двері відчинила жінка в домашній футболці, за її спиною десь у квартирі сміялася дитина. – Ви до кого?
– Дмитре, твоя черга. Він узяв мікрофон, глянув на Олену, потім – кудись у зал. – Олено, ти добра. Занадто добра для мене. І тому я не хочу починати шлюб із брехні.
– Ти що робиш? Постав його. Рудий пес завмер біля бака. У зубах – мокре сіре кошеня, дрібне, аж прозоре від холоду. – Воно твоє? – буркнув пес, не озираючись. Чорна кішка сиділа під навісом кіоску.
– Мамі на день народження ти купив каблучку, а мені – каструлю по акції? Андрій навіть не підвів очей від кави. – Не “по акції”, а хорошу. Німецьку. – О, ну тоді я зворушена.
Ніжний і пишний кекс: З’їли все до останньої крихти
25 фотографій, які обдурять ваші очі
Застосування йоду при вирощуванні томатів, огірків, полуниці та інших культур на вашій грядці
– Приспати. – Що саме? – Його, – жінка смикнула повідець. – Поки не пізно. Цуценя стояло біля її чобота і гризало край моєї штанини. Хвіст ходив, як двірник по льоду.
Це не справжня любов, якщо це не важко
