Крім свого чоловіка мені доводилось годувати ще й його брата Степана.
До нас на Різдво мали приїхати батьки чоловіка. Вони завжди привозили цілі торби з продуктами, закрутками.
Я наготувалась. Запекла курку, думаю, якраз буде, що їм перекусити з дороги. Зібралась з Андрієм до церкви. Приходимо додому, відкриваю холодильник, а там пусто.
На дивані лежить щасливий і ситий Степан.
Сил моїх вже не було! Щодня готую, а зникає все за один раз. Стільки продуктів на нього одного іде, що ми двоє не з’їдаємо.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Свекруха ображається, що ми дорікаємо її сину за шматок хліба. Та все насправді не так.
Степану ще й 18 немає. Він вчиться в коледжі у нас в місті. А свекри живуть у селі. Щоб зекономити гроші на гуртожитку, відправили сина жити до нас. У нас були хороші стосунки і з батьками чоловіка, і з братом. Тому я погодилась. Не бачила у цьому нічого поганого.
Тим паче коли ми купували нашу двокімнатну квартиру, батьки додали нам грошей на перший внесок. Тож ми були їхніми боржниками.
Свекруха запевнила, що зі Степанком ніяких проблем не буде. Він охайний, порядок підтримує, харчами не перебирає.
Можливо, і не перебирає, але я не знала, що він стільки їсть. Він вже і більший і вищий за мого чоловіка, хоч і між ними 7 років різниці.
Буває, я звечора зварю велику каструлю супу, насмажу цілку миску котлет і зварю макаронів. Думаю, ще на завтра буде, прийду після роботи, матимемо чим вечеряти.
Та ввечері я можу застати хіба пусті баняки і миски. Більше нічого. І так кожного дня.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Я намагались розрахувати порції, так щоб і Степан наївся, і нам з чоловіком вистачило. Супи він особливо не їв. Налягав на м’ясо: котлети, ковбаси, сосиски.
Те зо раніше ми з Андрієм їли три дні, тепер не ставало за один. Я так втомилась щодня стояти біля плити, ви й не уявляєте.
Я пробувала чоловіків на кухні залишити, але після них такий армагедон робився, що простіше уже самій приготувати. Я кухню ще три дні потім відмивала, а каструлю нову довелось купувати. Стара згоріла (а вона на хвилиночку, антипригарна була).
Тоді я почала розмову зі Степаном. Спробувала пояснити, що я не шеф-кухар і не наймалась для нього готувати. І що ми не беремо харчі безкошовно. Це дуже дорого. Більша половина бюджету тепер ішла на продукти. І це без перебільшення.
Андрій на це все дивиться і його теж це бісити починає. М сядемо усі за стіл, повечеряємо, розійдемось по кімнатах, а Степан знову до холодильника. Не може він з почуттям голоду засинати.
Зранку холодильник уже наполовину порожній.
Я вже закипала, як чайник. Скільки мені ще це терпіти?
І тут ще й ця ситуація з куркою. Ну от чим мені тепер свекрів пригощати?
Я свекрам не говорила, що мені набридло годувати їхнього сина. Та це сказав Андрій. Вони якось не так зрозуміли ситуацію і подумали, що мені шкода їжі для Степана. Мовляв, Степан їсть, як віл, а я не наймалась йому кухарем. По факту так воно і було, але виховання не дозволяло мені таке говорити.
Вони демонстративно сказали, що привезли цього разу більше продуктів, щоб Степанко не об’їдав нас ненароком. Мені аж образливо стало.
Та щось пояснювати їй було марно. Вона б мене і так не послухала. Ображається на мене. Навіть почала шукати інше житло для сина-підлітка, аби він міг з’їхати від нас.
Та палка завжди з двома кінцями. З одного боку я рада, що ми нарешті залишимось удвох з Андрієм, мені стане набагато простіше. А з іншого, шкода, що ми так розійдемось, по суті будемо у сварці. Степан непоганий хлопець, ми б могли знайти якийсь компроміс, та який я й не знаю..
Зможете щось порадити жінці? Як їй бути?
– Замки я вже змінив. Свої гроші несеш не в дім – живи там, куди їх носиш. Надя навіть пакет на підлогу не поставила. – Відчини двері ширше. Це, між іншим, і моя квартира.
– Я йду. Не шукай. Доньку забери сам. З тобою їй буде краще. Записка лежала на столі поруч із недопитою кавою. Іван перечитав двічі. Потім набрав Таню. “Абонент поза зоною”.
– Максиме, ти серйозно покликав їх усіх? – Це ж виписка. Мама образиться. – Я після пологів. Я ледве стою. – Вони на п’ять хвилин. Біля входу в пологовий уже стояли шестеро.
– І не брешіть мені про лелек, – сказала сусідська мала, стоячи в нас у коридорі в гумових чоботях. – Лелека важить чотири кіло. Немовля – теж. Ви б самі себе на шиї донесли?
Телефон пискнув, коли Марина стояла біля каси. “Списання: 118 грн. Кава-Арабі”. Вона ще не встигла забрати стаканчик, як Стас подзвонив. – Ти серйозно? – Стас, я з Тімом на вулиці, він ревів, я замерзла.
“Вибач. Я йду. Я покохала іншого. Дітей лишаю тобі. На розлучення подам сама”. Олексій перечитав смс тричі. Потім ще раз. Того ж вечора подзвонив матері. – Мамо, Катя з Дімкою в тебе?
– Ти серйозно подаєшся на геохімію? – мама кинула на стіл роздруківку з балами. – З такими результатами на біологію не йдуть тільки дурні. – Значить, буду дурною.
– А я все хотів спитати: чому ти досі в прибиральницях? Лариса ж кликала в оператори. Там і чистіше, і платять більше. – Бо в операторів зміни жорсткі. А в мене Соня.
– Олено, привіт, доню, – батько сказав це так тепло, що Інна навіть усміхнулась. – Це Інна. Тиша. – А… ну, привіт. Як ти? – Нормально. Ти ж дочці дзвонив, не мені.
– Ти що робиш? Постав його. Рудий пес завмер біля бака. У зубах – мокре сіре кошеня, дрібне, аж прозоре від холоду. – Воно твоє? – буркнув пес, не озираючись. Чорна кішка сиділа під навісом кіоску.
Віра подзвонила в двері й одразу прибрала усмішку з обличчя. Двері відчинила жінка в домашній футболці, за її спиною десь у квартирі сміялася дитина. – Ви до кого?
– Дмитре, твоя черга. Він узяв мікрофон, глянув на Олену, потім – кудись у зал. – Олено, ти добра. Занадто добра для мене. І тому я не хочу починати шлюб із брехні.
– Ти серйозно міняєш замки? – Серйозно. Марина поставила пакети на підлогу. – Мамо, там діти. – А тут моя квартира. – Ти ж дала нам ще тиждень. – Я дала п’ять місяців.
– Мамі на день народження ти купив каблучку, а мені – каструлю по акції? Андрій навіть не підвів очей від кави. – Не “по акції”, а хорошу. Німецьку. – О, ну тоді я зворушена.
Ніжний і пишний кекс: З’їли все до останньої крихти
25 фотографій, які обдурять ваші очі
Застосування йоду при вирощуванні томатів, огірків, полуниці та інших культур на вашій грядці
– Приспати. – Що саме? – Його, – жінка смикнула повідець. – Поки не пізно. Цуценя стояло біля її чобота і гризало край моєї штанини. Хвіст ходив, як двірник по льоду.
Це не справжня любов, якщо це не важко
