Перевелася до нас в групу в садочку дівчинка, на початку серпня ходити почала. Вихователі кажуть, що її батьків жодного разу не бачили, завжди бабуся її приводить і забирає.
За минулі кілька місяців ця дівчинка доконала всіх. Кусається, дряпається, б’ється. Скаржитися – безглуздо, з бабусі користі як з гуся вода.
Перший раз я зчепилася з цією бабусею тоді, коли дівчинка вкусила мою дочку. Я дочекалася в садку, коли вона прийде і попросила бути уважнішою до дівчинки, спробувати пояснити їй, що не можна ображати інших дітей.
– Моя дочка – мати-одиначка! У неї немає часу виховувати дитину, вона працює, щоб дітей прогодувати! А моя Аліна – молодець, з дитинства вигризає собі місце під сонцем. – гордо відповіла мені бабуся, повернулася до своєї внучки і ласкаво їй сказала – Ходімо, я тобі шоколадку куплю! Яка ти в мене розумниця!
Поки я намагалася привести в порядок свою обвислу щелепу, вони пішли.
Раніше вислів «мати-одиначка» був чимось трагічним. Вагітну дівчину кинув недостойний негідник, або чоловік пішов в іншу сім’ю і виховує інших дітей. А на плечі «матері-одиночки» звалює непосильну ношу у вигляді виховання дітей на самоті.
Тепер «мати-одиначка» все частіше вимовляється з легким відтінком гидливості. Воно стало практично синонімом виразу «я ж мати». І я впевнена – через матерів, подібних матері цієї дівчинки.
Гроші на подарунки вихователям ця сім’я не здала. Там же «мати-одиначка». Збирали подарунки на дні народження осіннім іменинникам – знову тільки ця сім’я не здала. «Ми не будемо здавати на подарунки чужим дітям» – тоді заявила та сама бабуся. Зате коли дівчинці, яка народилася в кінці вересня, вручили чисто символічний подарунок – альбом і набір фломастерів, то бабуся з піною в роті доводила. що її онучку обділили, що ми повинні були скинутися всією групою на подарунок доньці «матері-одиночки».
Знаєте, якби не така кричуща поведінка і хамство бабусі, ми б групою скинулися і купили дівчинці подарунок як усім – книгу. Але у сім’ї явно не було проблем з фінансами – дівчинка добре одягнена, бабуся вся в золоті.
У спільноті нашої групи в одній із соціальних мереж, ми з батьками інших дітей, які постійно страждають від некерованої дівчинки, готуємо колективну скаргу на дівчинку і її матір. Нехай її або переводять, або лікують. Я не хочу, щоб моя дочка два роки ходила в одну групу з цією дитиною. Але ж сама дівчинка не винна, провина цілком і повністю на плечах її родичів.
Мені здається, що зовсім скоро бути «матір’ю-одиначкою» буде соромно. І не через самий статус, а саме через асоціації, які викликає цей вислів.
Василина ні в якому разі не хотіла нікого образити. Обставини в житті бувають різні, і від подібної долі – виховувати дітей одній, ніхто не застрахований.
***
Одного разу, коли я ходила на батьківські збори до старшого сина в садок, – обговорювали подарунки на новий рік, випускні альбоми і як провести сам випускний. Батьки в нашій групі на рідкість адекватні: ніяких фаєр-шоу, ресторанів і салютів, як вимагали того року деякі батьки в групі у дочки подруги (по 5 тисяч зібрати намагалися, не вийшло). Рішення поки не прийнято, накидано і винесено на голосування пара варіантів.
Мене здивувало інше. Батьки однієї з дівчаток не змогли прийти, замість них прийшла бабуся. Жінка мовчки всіх вислухала, а потім взяла слово:
– Я не маю права голосу, я – бабуся. Але останній варіант мені дуже подобається.
– Як це Ви не маєте права голосу? Дуже навіть маєте! – загомоніли батьки в групі.
– Ні. Я повторюся – я всього лише бабуся. А як внучка проведе випускний вирішувати моєму синові і його дружині. Ну і Вам всім, зрозуміло. – з гідністю відповіла бабуся.
Знаєте, мене дійсно вразила мудрість цієї жінки. У світлі мого заняття, через мої вуха проходить стільки екскрементів в сторону свекрух, що ці рідкісні приклади втіленої адекватності – на вагу золота. Я не хочу сказати, що всі поголовно свекрухи погані, а хороші – лише виняток, який підтверджує правило. Просто про щастя прийнято мовчати. Я впевнена – хороших свекрух набагато більше, чим не дуже приємних. Просто про це ніхто не розповідає. Але саме ця жінка зробила мій вечір.
А Ви самі відводите і забираєте дітей в садок? Чи бабусі активно Вам допомагають?
У моєму дитинстві, при наявності батьків і двох молодих бабусь (мої батьки одружилися, коли їм було по 16), в садок ми з братом ходили самі. І додому йшли теж удвох. Не уявляєте, як ми були горді – за всіма приходять мами, тати чи бабусі, а ми – самостійні! І тільки подорослішавши я усвідомила масштаб трагедії.
