15 років тому в моєму житті сталася найстрашніша подія — зникла моя єдина донечка Софія. Тоді ще у нас навіть мобілок не було, спілкувалися лише листами і телеграмами.
Я всі пороги оббивала — була і в поліції, і в лікарнях, всіх друзів Софійчиних оббігала. Моя доня наче крізь землю провалилася.
Минали роки, всі переконували мене жити далі, прийняти зникнення рідної дитини як факт, змиритися з цим, але я не могла. Думки про найріднішу не йшли в мене з голови.
Що б я не робила, куди б я не йшла — всюди мені привиджувалася моя Софійка.
Якось раз зустріла свою шкільну подругу. Живу у маленькому містечку, тож всім відомо про моє велике горе.
– Що там? Вісточок ніяких так і нема?
– Нічого, Надійко, взагалі нічого! Як же це так?!
Тоді подруга порадила мені звернутися до ворожки, яка жила в сусідньому селі. Подейкують, що та старенька володіє якимись надприродними можливостями. Багатьом вже помогла і мені поможе!
Я приготувалася до зустрічі з провидицею, як слід: поклала в конвертик немалу суму грошей, взяла до сумки і яєчок, і курочку, і городини свіженької — та й поїхала до того села з надією нарешті дізнатися, де ж моя дівчинка.
Стара довго мене розглядала, бурмотіла собі щось під ніс, розкладала якісь карти. Якоїсь миті мені це навіть набридло, і я вже готова була встати і піти геть, та бабка різко вскочила з-за столу і схопилася за олівця.
На маленькому клаптику паперу вона нашкрябала мені назву села, в якому нібито мала знаходитися моя донька.
Я не сумнівалася ні хвилини! Купила квиток на автобус і миттю чкурнула в ту глушину.
Попитала людей, показала їм фото моєї донечки, то вони мені й підказали, в якому будинку вона живе.
Забігаю на подвір’я і бачу її! Мою найдорожчу і найріднішу Софійку!!!! Подорослішала як, стала справжньою жінкою!
Вона запросила мене до хати і про все розповіла.
Виявилося, що всі ці роки її переховував сусід з нашого села. Микиту я ще змалечку знала. Недарма люди казали, що йому клепки в голові бракує.
Закохався старий в мою доню, знав, що я своєї згоди на ці стосунки не дам ніколи, от і викрав її.
Тепер у них двоє дітей.
– Не хвилюйся, сонечко! Я тебе звідси заберу!
– Ні, мамо, а як же діти?
– І дітей, звісно ж, заберемо, а на Микиту я управу знайду! Запроторю його до в’язниці, от побачиш.
Але Софійка такій обіцянці зовсім не зраділа…
– Мамо, я кохаю Микиту і житиму з ним доти, доки смерть не розлучить нас. А ти їдь додому, чоловік скоро з роботи повернеться — сердитися буде.
Я розуміла, що в Софії не все гаразд із психікою після пережитих подій. Як-не-як, 15 років у заручниках провела.
Тож вирішила все без її відома. Викликала поліцію, і старого маніяка пов’язали просто перед хатою.
Тепер Софійка з внучатами живе зі мною, але щастям в нашій сім’ї навіть не пахне. Донька щодня сидить біля вікна і чекає, коли ж за нею приїде її коханий викрадач.
Редакція “Цікаво про” щиро співчуває матері. якій довелося пережити такі страшні події. Сподіваємося, що її донька прийде до тями і зможе жити щасливим і повноцінним життям. А зараз їй просто потрібно трохи часу, щоб усвідомити — тепер вона нарешті вільна!
