Редактори “Цікаво про” натрапили на цікаву історію, якою поділився на своїй сторінці в Facebook Олексій Карагодін. Тема особливо актуальна в теперішній час. Читайте і робіть висновки!
Я давно займаюся бізнесом — закуповую чоловічий одяг і продаю його через інстаграм-сторінку.
З початком війни знайшов постачальника, який виготовляє патріотичні футболки — з прапором, з різними висловами, які підтримують бойовий дух українців.
Половину заробітку віддаю на допомогу армії — тільки завдяки нашим захисникам і захисницям я можу спокійненько собі працювати.
Недавно дзвонить мені на Вайбер якийсь незнайомий іноземний номер. Я здивувався, але слухавку підняв.
– Слухаю вас!
– Добрий день! – почувся приємний чоловічий голос з невеликим акцентом.
Розумію, що то іноземець, питаю його звідки він.
– З Лондону.
– А звідки ж так добре знаєте українську?
– Моя дружина народилася і виросла в Києві. Я там її і зустрів, коли приїжджав у справах бізнесу. Хочу замовити для себе і коханої ваші футболки. У середу відбудеться акція протесту проти війни, тож нам потрібні патріотичні вбрання.
– Звісно, я буду тільки радий допомогти.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
– Ви англійською читаєте?
– Читаю і навіть трохи розмовляю. Щоправда, далеко не так добре, як ви моєю рідною солов’їною.
Джон щиро засміявся і каже:
– Ваша мова така гарна, що я не міг перед нею встояти.
Після тої розмови я серйозно замислився… Що, якби всі українці були такими, як Джон? Закохувалися у мову так само як і він? Може, тоді і війни не було б? Може, тоді б окупанти не прийшли на нашу землю?
Хто зна! В одному я точно певен: просто зараз на наших очах відбувається масштабна денаціоналізація. Така потужна, що люди з Лондона починають розмовляти українською! І то в моїй практиці, скажу я вам, не перший і не останній випадок.
Джон, Стелла, Емілі — вже знають про нашу культуру більше, ніж ми, які вспадкували святу землю! Почати б її тільки цінувати!
До речі, листа мій новий англійський товариш таки написав українською…
Чого нас вчить ця історія:
Поки самі українці не почнуть цінувати свою мову, свою пісню, свою культуру — перемогу не здобути! Підлий ворог зазіхає тільки на легку здобич, тож нехай наша земля, наша ідентичність ніколи не буде такою. Інакше ризикуємо втратити свою українську самобутню душу. Хіба може бути щось гірше?
Як ви ставитеся до мовного питання?
Напишіть нам у коментарях на Facebook
Фото з відкритих джерел
Застосування сухої гірчиці від шкідників на городі. Простий та дієвий засіб
12 цікавих фактів про підсвідомість людини, які вас здивують
Наношу це під очима – до ранку жодної зморшки. Хороший ефект після першої процедури
«Після весілля все вляжеться», — написав майбутній чоловік доньки іншій жінці, поки я несла коровай до зали.
Смачні та пишні млинці на молоці, за бабусиним рецептом
Я була заміжня за Сергієм недовго. Спочатку мені здавалося, що все буде нормально. Але дуже швидко я зрозуміла, що в нашому шлюбі нас було троє. Я, Сергій і його мама Марина Борисівна.
Колись у мене була сім’я: ми з першою дружиною Ірою виростили доньку, купили квартиру, жили спокійно. Але потім у моєму житті з’явилася Поліна, і я все зруйнував.
Я ніколи не думала, що в нашій родині тема онуків стане такою дивною. У нас усе було навпаки. Мій чоловік Ігор дуже хотів онуків. Постійно казав, як водитиме їх на рибалку, як збудує на дачі будиночок, як вчитиме всього.
Я з Денисом була багато років. Познайомилися ще в університеті. Я сама до нього тягнулася, допомагала з навчанням, завжди була поруч. Потім переїхала до нього, і якось так вийшло, що я все тягнула, а він просто жив поруч.
Я все життя була дуже близька з мамою. Вона виховувала мене сама, про батька я майже нічого не знала. Для мене мама завжди була найріднішою людиною. Ми часто бачилися, гуляли у вихідні, ходили в кіно, могли просто пити чай і говорити про все.
Я виросла в сім’ї, де спокій був рідкістю. Батьки любили гулянки більше, ніж тихе домашнє життя, а мене часто рятувала бабуся. Коли в домі не було грошей, все було більш-менш тихо.
Колись я й сама не вірила, що можу опинитися в такій історії. Завжди засуджувала жінок, які зв’язуються з одруженими чоловіками.А потім у моєму житті з’явився він.
Я з чоловіком разом уже багато років. У нас є донька Оля, звичайна сім’я: робота, дім, школа, постійні витрати. Зайвих грошей у нас ніколи не було. Зі свекрухою в мене наче й не було відкритої війни.
Гості – як риба, на 3 день починають погано пахнути. Так можна сказати про кожну гостину моєї свекрухи. Та, на щастя, я зуміла зробити так, що Ольга Дмитрівна раз і назавжди забула до нашої квартири дорогу!
Олена переїхала з чоловіком в село. Але жінка не підозрювала з якими сусідами їй доведеться жити
Відчуваючи різкий біль внизу живота я вирішила вийти назовні, і йти по трасі в надії, що машини мене помітять
14 прийомів, які допоможуть вижити в смертельно небезпечній ситуації
10 речей, які ніколи не зробить доросла жінка заради чоловіка
Ось чому жінці насправді не потрібні шлюб і стосунки
