Я прокинулася від того, що старша донька Василина метушилася у моїй кімнаті.
– Доню, що трапилося?
– Я навіть не знаю, як тобі про це розповісти.
Я протираю очі та мигцем дивлюся на годинник – 7 ранку. Невже сталося щось погне, що Василина у таку ранню пору мене з ліжка підняла?
– Я гуляла з Джеком. Раптом собака почала гавкати на наші ворота. Я підійшла та побачила невелику ковдру. А там спала дитинка!
– Що? Ти точно переконана? – здається, що я досі сплю та це просто дурний сон.
– Ходімо, я покажу.
Я хутчіше накинула на себе халат та вибігла на подвір’я у домашніх капцях, хоча вже була пізня осінь. Дійсно, під нашими воротами у клумбі був невеликий згорток. Підіймаю на руки – а там немовлятко спить. У целофановому пакеті була надрукована записка “Будь ласка, потурбуйтеся про мого синочка”. А ще декілька баночок дитячого харчування, чепчик та соска. Жодних документі не знайшли, хоча прочесали майже весь двір вздовж та упоперек. Хіба на зворотній стороні записки була вказала дата народження хлопчика – йому було всього-на-всього місяць.
Я негайно зателефонувала до поліції та розповіла про таку неочікувано знахідку. Ми з донечкою занесли хлопчика до хати, накрили теплою ковдрою та підігріли домашнє молоко, адже той був дуже голодний та почав плакати. Я дивилася, як він жадібно посмоктує молочко з пляшечки та тримається за неї крихітними пальчиками, інколи кумедно похрипував. І як хтось міг так безжалісно залишити немовлятко надворі, ще й у таку холодну пору?! Добре, що тоді Василина вийшла на прогулянку. Боюся уявити, що трапилося, якби наш Джек не помітив його біля воріт.
Через годину до нас приїхала поліція разом зі службою опіки. Довго розпитували мене та доньку. Потім забрали хлопчика та поїхали геть, але залишили візитку, все-таки я хотіла був в курсі подій. Та я навіть спати не могла – постійно думала про немовлятко. Наступного дня зателефонувала до слідчого, який дав свій номер телефону:
– Лікарі сказали, що з хлопчиком все гаразд. Зараз він перебуває у дитячому будинку. Ба більше – вже знайшли для нього нову родину.
– А хто ж його справжня мама?
– Виявляється, що це молода дівчина, студентка першого курсу, живе у сусідньому селищі. Хлопець її покинув, а батьки вигнали геть. Вона з відчаю вирішила залишити сина, адже сподівалася, що незнайомі люди зможуть про нього подбати.
Я дуже зраділа, що у хлопчика є справжні батьки, які будуть про нього піклуватися. Тепер у нього все буде добре та я молитимуся Богові за його щастя.
Чи має право рідна мати покинути немовля напризволяще?
