Наталя поспіхом складала у сумки все, що наготувала мама. Вона хотіла якнайшвидше поїхати в місто до свого коханого і зробити йому сюрприз. Але в той день вона зустріла його наречену. Вперше.
Ми живемо душа в душу з Наталею вже понад 30 років. Але й досі згадуємо історію нашого знайомства.
Давно дивним, 30 років тому я був молодий гуляка. Любив розважитися в шумних компаніях з музикою, випивкою і гарними дівчатами. Ми часто ходили додому нашого товариша. Там збиралося повно люду. В один такий вечір я засидівся допізна. Але вирішив не залишатися на ночівлю. Травень, повний місяць, все цвіте, пахне, зорі мерехтять – казка. Транспорт вже дано не ходив, тому я пішов додому пішки.
Дійшов до парку, а там тихо, благодать. Сів на лавочку послухати шелест листя. А тут чую, хтось плаче. Дивлюсь, а на сусідній лавочці дівчина сидить, слізьми вмивається. Я гайда її питати, що сталося, чому плаче. А вона мені розповіла, як приїхала з села до хлопця без попередження, а він зі своєю нареченою. Тепер залишилась сама у чужому місці серед ночі.
Я присів біля неї ближче. Спробував заспокоїти. Дівчину звали Наталією. Я всіляко намагався жартувати, ламав якусь комедію. А вона зі сльозами на очах, але все ж де-не-де сміялася. Я вирішив взяти ситуацію у свої руки та запропонував їй прогулятися. Ми довго ходили по місту, пройшлись вздовж набережної, обійшли декілька парків та скверів. Не помітили, як ніч пролетіла.
А зранку, я запросив дівчину до себе на сніданок. З того часу ми разом. Я надзвичайно вдячний долі, що опинився тоді в тому парку. Адже інакше, я б ніколи не зустрів такої хорошої дружини, як моя Наталя.
А ви пам’ятаєте перший день зустрічі зі своїми коханими?
