Моя мачуха боролася за мене до останнього. А дядько просто хотів квартиру

Моя мама померла, коли мені було всього лиш 5 років. Тато був хорошим чоловіком, я залишилася з ним, проте оковита від горя до добра ще нікого не привела. Мій татко не виняток.

Після того, як почав заглядати на склянки з горілкою все частіше нагадував мені про те, що взагалі міг здати мене до інтернату, а так виховує мене. Але виховує, надто гучно сказано.

А як мені було боляче, коли батько навіть не дочекався 40 днів по смерті мами та привів у наш будинок чужу жінку. Та вона була не одна, тато їх змінював дуже часто. Бо нікому не було цікаво дбати про затишок у домі, їх цікавив тільки час з моїм татом та його гроші.

А якщо ж і були розумні жінки, які хотіли мати хорошу сім’ю з часом бачили й погані сторони тата і покидали нас через 10 максимум 15 днів. 

На момент, коли мені було 10 років у нашому будинку побувало не менше 20 жінок.

Я вже змирилася з цими постійними змінами, проте одну жінку — Марію я дуже полюбила. Надзвичайно хороша жінка ще й красуня. Вони прожили з татом 4 місяці разом, але тато постійно пиячив.

Марія терпіла його, а зі мною в неї були хороші стосунки. Мабуть, я і тримала її у цьому будинку.

Тато просто божеволів від горілки, часто влаштовував сварки, тоді мене мачуха забирала з дому і вела гуляти у розважальні центри.

Ми могли гуляти та в спеку і в дощ, байдуже, аби якомога далі від горе татка. Я обожнювала їй розповідати про все, що було на думці, про найсмішніші фантазії, а Марія слухала з серйозним обличчям, наче дорослу.

Одного вечора ми з названою мамою готували яблучний пиріг, були такі щасливі. Та цю мить перервав дзвінок у двері. Там стояли полісмени з поганою новиною. Я повна сирота — втратила тата. Він загинув у бійці.

На похорон не приїхали навіть мої рідні дядьки, тому похороном зайнялася моя Марія.

На сороковини приїхав рідний брат мого тата — Сергій. Він ніколи не приділяв мені уваги, а тут захотів оформити опікунство. Зрозуміло, що йому була потрібно — наш будинок. Хороше місце розташування — у самісінькому центрі міста, гарна, простора. Ми з Марією не хотіли здаватися, бо вона мріяла бути моєю мамою, звикли одна до одної.

Мачуха найняла найкращого адвоката, проте і той не давав шансів, бо офіційно шлюб не було оформлено, а дядько Сергій — найближча родина. 

Марія навіть запропонувала такий варіант: квартира для дядька, але виховувати мене буде вона. І знаєте що? Дядько погодився. Хто б сумнівався?

 Вона мені потім сказала: «Не переживай дитинко, та квартира тобі все одно б не дісталася. А без житла я тебе не залишу, все моє твоїм стане».

І я була найщасливішою, ми  Марією жили у її розкішній квартирі у любові та затишку. Вона дала мені все, як своїй рідній дитині: освіту, одяг, подорожі, щастя. Час спливав, я вже навіть одружилася і народила хлопчика. 

Марії не стало, коли мені було 27 років. Найзворушливіше те, що вона переоформила свою квартиру на мене відразу після смерті батька.

Зараз я живу зі своїм чоловіком і сином там, у тій квартирі. Мені не вистачає її, жінки, яка змогла замінити мені рідну матір і батька. Вона змогла віддати все своє життя мені та жодного разу не дорікала мені про це.

А ви змогли б вчинити так, як Марія? 

Content Protection by DMCA.com
Загрузка ...

цікаво

Сообщить об опечатке

Текст, который будет отправлен нашим редакторам: