Нещодавно моя подруга поділилася зі мною одним секретом. Виявляється, що її чоловік їй зраджує. Вона не знає, як має поводитися у цій ситуації.
Звичайно, що вона взяла з мене слово, що я нікому про це не розкажу. Однак я не змогла перебороти в собі бажання розповісти про це нашим спільним подругам. Мені соромно за свій вчинок, але я хотіла, щоб ми разом порадилися, як Олі вийти з цієї ситуації.
Натомість подруга не змогла оцінити мій благородний жест. Вона образилася і перестала зі мною спілкуватися, хоча я визнала свою провину і вибачилася.
Я ж розлютилася на одну з наших спільних знайомих, адже це саме вона здала мене Олі. Виходить, що ніхто не може похвалитися порядністю, але чомусь винною залишилася тільки я.
Для того, щоб відімстити, подруга зателефонувала до мого чоловіка і розповіла не лише про цю ситуацію, але й про всі мої скарги на його поведінку. Насправді ж я ніколи не обговорювала його у колі друзів. Та моїм словам він не вірить. Ця новина образила його. Він сказав, що я нерозумна й легковажна. Звичайно, що я можу зрозуміти таку реакцію, але мені все одно надзвичайно прикро.
Якщо задуматися, то Оля сама винна в тому, що сталося. Адже навіщо іншим розповідати свої секрети? Я не тягла її за язик. Та чомусь всі бачать тільки мою провину. Вкотре переконуюся, що справжня жіноча дружба – це або рідкість, або міф.
А ви вірите в жіночу дружбу?
