Моя молодша сестра Олеся завжди отримувала більше уваги, ніж я. Батьки намагаються допомогти їй у всьому. Я маю свою сім’ю, в ній двоє маленьких діточок. Нам допомагають лише свекри. Олесі недавно купили машину, а на днях мама подзвонила і попросила у мене скинутися їй на квартиру. Це знервувало мене, і я відмовилась. Пояснила мамі, що не можу зрозуміти чому вони так турбуються неї та взагалі забули про мене. На що мама сухо відповіла: “Ти жінка самостійна, а вона у нас маленька ще і без допомоги пропаде”.
Я давно відчувала, що батьки не надто тепло до мене ставляться. Завжди вся увага приділялась лише моїй молодшій сестрі Олесі.
Вона молодша за мене на 11 років. І саме тоді, коли мені виповнилося 11, батьки забули про мене, тоді завершилося моє дитинство і я перетворилася в няньку для своєї сестри. Я ніколи не могла цього зрозуміти. І мені через це було дуже сумно.
Коли я з’явилася на світ, мої батьки були надто молодими, щоб підійти до питання мого виховання з усією серйозністю. Вони вчилися, гуляли, відпочивали та працювали – словом, робили все, повинні робити молоді люди, а мене залишали постійно з бабусею. Мені взагалі здається, що я була незапланованою дитиною, яка трохи заважала батькам в їх юному віці.
Коли народилася Олеся, батькам вже було, майже, по 30 років. Вони довго планували дитину, враховували всі деталі, готувалися до її народження. Взагалі, в мене таке враження, що на мені вони вчилися бути батьками, щоб стати ідеальними мамою і татом для Олесі. Я досі не можу з цим змиритися. Я відчувала цю нерівність ще тоді, коли мені було 11 років. Дотепер мама з татом радіють успіхам сестри, говорять про неї та допомагають тільки їй.
Мені вже 29 років. Я маю власну сім’ю, з двома маленькими дітьми. Але ні мені, ні внукам мої батьки уваги не приділяють. Вона вся скерована на мою молодшу сестру, якій зараз 18. Батьки допомагають Олесі абсолютно у всьому: в навчанні, з машиною, квартирою. Ми з чоловіком і дітьми не маємо таких благ. Живемо в орендованій квартирі та користуємося громадським транспортом. Мама це знає, але їй вистачило наглості просити мене скинутися сестрі на квартиру. Тоді я не витримала і запитала маму:
– А коли я дочекаюся від вас подарунка?
Мама відповіла сухо:
– Ти жінка самостійна, а вона у нас маленька ще і без допомоги пропаде.
Так я самостійна, але це не означає, що взагалі не потребую батьківської опіки. Свекри допомагають нам, як лише можуть, чоловік працює – так і живемо. Але зайвих грошей для чиїхось квартир у нас немає. Я люблю батьків свого чоловіка більше, ніж рідних. Вони такі привітні до мене, завжди турбуються мною та дітьми. Вони мені набагато рідніші, ніж власні мама з татом.
Мої батьки немолоді вже. Їм скоро самим знадобиться допомога. Вони очікують її від сестри, в яку вклали так багато любові та уваги. Але Олеся виросла дуже розбещеною, їй немає діла до чужих проблем. Вона не допомагатиме їм в старості.
А як би ви вчинили на моєму місці, підтримували б таких батьків після всіх цих років байдужості?
