Нещодавно до мене в кабінет зайшла колега. Я помітила, що вона дуже сумна.
– Я не знаю що робити? Мама Вадима намагається нас розлучити! – вигукнула вона в сльозах. Мене це дуже здивувало, але я все зібралась і запитала її: “Що сталося?”. Тетяна сіла на стілець і далі продовжила зі сльозами.
– Пам’ятаєш, я розповідала тобі, що ми з Вадимом познайомилися, коли ще були студентами? Все починалося просто прекрасно, тому ми довго не тягнули та вирішили одружитися. Свою майбутню свекруху я не бачила аж до весілля. Але, коли ми все ж зустрілись, було очевидно, що я її не влаштовую і вона проти нашого весілля.
Я отримала невелику квартиру у спадок. Саме там ми та жили з Вадимом. За рік після одруження народився Олег, а далі – Оксанка.Ми жили, як нормальна сім’я: сварилися, мирилися. Головне, що любили та поважали одне одного попри все.
Вадим підтримував з мамою контакт щодня. То ходив до неї, то дзвонив, то писав. Нас з дітьми свекруха своєю увагою не нагородила. Чоловік сам навідував її. Внуки навіть толком не бачили своєї бабусі. Я довго не могла зрозуміти такого ставлення до себе і до дітей, але все ж з часом змирилася. Лише недавно я зрозуміла, що моя свекруха має неабиякий вплив на сина. Вона постійно була строгою з ним так само, як зі своїми підлеглими на роботі. Вона ніколи не проявляла до нього ні любові, ні поваги. Але в нього чомусь постійно такий тон, наче він винуватий перед нею, коли вони розмовляють.
Того року ми з чоловіком вирішили взяти в іпотеку квартиру з більшою площею. Все ж дітям по 11, 10 років. Їх треба розселити в різні кімнати.Тоді-то до нас постукала свекруха і сказала, що житиме з нами пів року. Я не зводила очей з чоловіка, намагаючись хоч щось зрозуміти, але він все ховав свій погляд. Виявляється, вона продала свою квартиру і купила нову в споруджуваному будинку, який буде здаватися лише через 6 місяців.
Я не могла прогнати свекруху, тому навіть не показала їй свого незадоволення. Навпаки, ми з чоловіком вирішили поселити дітей разом, а свекрусі віддати кімнату сина. Олег, звісно, дуже засмутився, коли про це почув. Але як ми могли відмовити рідній людині?
Коли ми з чоловіком опинилися наодинці, я сказала йому. що ситуація зовсім мене не тішить. Невже про таке не можна було попередити мене заздалегідь? Він нічого не міг відповісти, лише розводив руками. А потім, намагаючись мене розрадити, додав, що літо мама проводить на городі, тому нам нема чого так переживати. З цього часу в нашому домі почалося «веселе» життя.
Свекруха була незадоволена мною у всьому: я не так перу, не так готую, не так прасую і прибираю не так. Вона ходила за мною повсюди та вказувала як мені краще зробити. Мене це дуже дратувало і засмучувало, але я все ж терпіла, щоб не нашкодити стосункам в нашій сім’ї. Але дар мови в мене відняло тоді, коли я почула, як свекруха наговорює на мене чоловікові. Ніби-то я маю коханця, і вона чула, як я говорю з ним.
Вона йому наговорює-наговорює, а він мені потім претензії висловлює. Йому тепер раптом перестало подобатися як я готую, чи прасую, чи дивлюсь на нього. Я чекала, поки свекруха з’їде на дачу, а вона заявила, що цього літа не буде там жити, але лише їздитиме туди щовихідних. Словом, ми їздимо постійно разом з нею і «відпочиваємо» там, виконуючи її завдання.
А свекруха не перестає на мене наговорювати чоловікові та постійно критикувати. Вона робить все так, щоб ми розійшлись. Ми почали сваритися все частіше і голосніше, від цього постійно страждають діти.
А вчора сварка така була серйозна. Вадим вперше пішов з дому, правда, лише на годину. Але, поки його не було, я місце собі не могла знайти. Плакала тихенько, раптом чую свекруха на кухні чайок п’є і підспівує собі пісню, веселу таку. Видно. що у людини гарний настрій. Я так знервувалась. Вона нас хоче розлучити. Але я так просто не дамся і буду боротися за своє щастя
Відтепер я діятиму рішучіше. Нехай Вадим відправляє її на орендовану квартиру, або на дачу, але в нашому домі цієї пакосної жінки не має бути.
Коли Тетяна це сказала, було видно, що вона набралася бойового запалу і рішуче налаштувалась відвойовувати власне щастя!
Мені залишилось тільки побажати їй перемоги в цьому бою.
А як би ви вчинили в такій ситуації?
