Моя сусідка по палаті у лікарні – Ніна Іванівна не дуже любила розмовляти. У день у нас були процедури, тому й часу не було, а ввечері до неї хтось телефонував, але і з ними вона не дуже охоче вела бесіду, навіть ще більше засмучувалася і переставала говорити. Я не могла втриматися, тому вирішила підтримати жінку, вирішила розпитати в неї про її долю.
Виявилося, що Ніна Іванівна все життя пропрацювала медсестрою у селі. Мала хорошого чоловіка, який міг зробити усе, що необхідно по господарству. Тому, навіть коли був на пенсії, то підпрацьовував майстром. Люди самі йшли до нього із проханнями і платили нормальні гроші.
Ще й мали вони своє господарство, городи. Також, трьох дітей на ноги поставили. Дочок повіддавали заміж, допомогли їм збудувати домівки у райцентрі, а синочок одружившись пішов жити у сусіднє село. Ніна Іванівна і чоловік назбирали грошей на старенький запорожець, аби можна було їздити до дітей, адже любили їх понад усе. Проте, сварок між дочками не оминули. Посварилися на пустому місці.
Моє життя у раю перервалося тоді, коли мій чоловік пішов із цього світу. Дуже важко було пережити його смерть. Вирішила, що пора написати заповіт. Проте, нотаріус її шокував. Сказав, що старша дочка подала документи про те, що постійно жила з батьками, завжди доглядала, тому претендує на весь будинок. Менше дочка теж далеко не втікла і заявила про свої права.
Жінка нічого не розуміла, адже дочки раніше ніколи не сварилися так сильно, а тут ще й з нею почали сваритися за хату.
Вони розібрали повністю майстерню в якій працював мій чоловік, навіть те дерево, що було не наше продали, а коли згадали, що ми маємо стару машину і на тій глум здійнявся. Було видно, що Ніна Іванівна дуже переживає за це все, але тішив її син, адже саме він потурбувався про те, аби жінка побула в лікарні і трохи підлікувалася.
Раптово зателефонував телефон і хоч я сиділа далеко від Іванівни, та все одно чула, як до неї кричала котрась із дочок, вона вимагала переписати на неї машину, погрожувала, що вижене стареньку на вулицю, а слухавка мимоволі вислизнула з рук Ніни Іванівни і їй стало зле.
Звісно, я швидко покликала лікаря, їй вкололи щось і вона заснула.
За пів години телефонував знову той же номер, я вирішила відповісти і повідомити про стан жінки, але почула лише погрози навіть так і не встигла перше слово промовити, тому налаштувалася і грубим тоном повідомила, що через такі розмови Ніна Іванівна ледь на інший світ щойно не пішла, нагадала про те, що їй дали батьки та чому вона зараз живе у розкошах, навіть попросила, аби вони помирилися з сестрою і пришли в лікарню, але так і ніхто не навідав мою сусідку, а мені дуже шкода, бо я мала на меті ще раз пояснити як потрібно жити, якщо вони не готові слухати свою рідну матір.
Як вважаєте, чи правильно я зробила, що тоді відповіла на дзвінок?
