Моїй свекрусі сорок, але від неї абсолютно ніякого толку. Я не розумію цієї байдужості до рідних людей

Моїй свекрусі всього 40 років. Вона одружилась рано, а в 18 років, в неї з’явився старший син Роман, мій теперішній чоловік. Через рік вона народила ще одного сина – Артема.

Раннє кохання Марини Петрівни було шаленим.

Рома розповідав, що їхнє сімейне життя дійсно було щасливим. Мама закінчила школу і пішла на курси бухгалтерів. Почала працювати в маленькому магазині, а потім стала головним бухгалтером в якісь крутій фірмі.

Але, коли Ромі було 10 років, в їхню сім’ю прийшло горе – не стало батька. Тоді Марина Петрівна вирішила, що впорається зі всім сама лише в тому випадку, якщо її сини виростуть самостійними. А тому поставила перед дітьми ультиматум, мовляв, забезпечуватиме їх лише до шкільного випускного.

Хлопці й справді отримували все, що їм було необхідно для якісного навчання Марина Петрівна знайшла й оплатила синам досвідчених репетиторів. Але, оскільки платити за університет свекруха відмовилася, то хлопці повинні були вибрати собі спеціальність, на яку зможуть потрапити на бюджет. 

Ми познайомилися з Ромою, коли були студентами. Вирішили одружитися, майже, зразу. Марина Петрівна Допомогла нам заплатити за ресторан і більше її підтримки ми не бачили.

Молодшому брату Артему, свекруха також відмовилася допомагати, коли він навчався в інституті.

В перший рік нашого сімейного життя з Ромою, я завагітніла. Згодом у нас народилася донечка, а у Марини Петрівни  – онука. Коли мене виписували з полового будинку, вона приїхала і подарувала великий пакунок: пелюшки, памперси та засобі дитячої гігієни. Я зраділа такій увазі до дитини, але, як виявилося, вона була лише разова.

У Марини Петрівни дуже бурхливе і цікаве особисте життя, в якому для нас, на жаль, немає місця. В неї я коханий чоловік і безліч захоплень. Вона не допомагає нам ні з онукою посидіти, ні за квартиру оплатити. Вона завжди повторює одне й те саме: “Я зі всім впоралась сама й ви зможете”.

Я не розумію цієї байдужості до рідних людей. Мій Рома заробляв достатньо, як для себе самого, але тепер нас троє, і грошей не вистачає. Мої батьки пенсіонери, я у них пізня дитина. Всім, чим вони можуть допомогти – це дати урожай зі свого городу.

В черговий раз, коли ми просили свекруху посидіти з онукою, вона сказала нам: “Якби хотіла сидіти з дітьми, я б їх собі народила, а за власні рішення несіть відповідальність самостійно”. 

Звісно, вона інколи звертає на нас увагу і робить подарунки, але цього не вистачає. Наприклад, коли я захворіла, вона взяла дитину до себе, але щойно мені стало краще, то віддала і помахала нам рукою.

А чим ви можете пояснити таку поведінку мами та бабусі?

Напишіть нам в коментарях у Facebook!

Sofia
Content Protection by DMCA.com
Loading...

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

Adblock
detector