Чому, чим більше робиш добра, тим гірше до тебе ставляться?

Вам, скоріш за все, з дитинства відоме Золоте правило етики: “Відносься до людей так, як хочеш, щоб вони відносилися до тебе”. Але життя вчить нас іншого правила: “Не роби людям добра – не отримаєш від них зла”. Інколи буває важко перелаштуватися з однієї ідеї на іншу. А особливо важко, зрозуміти чому на практиці все так відрізняється від того, чому нас вчать змалку. Нумо розбиратися.

Одного пізнього вечора до старого мудреця постукали у двері. На порозі стояла молода дівчина, яка плакала і просила у старого вислухати її.

– Я прийшла до вас за порадою. Бо більше не знаю, чи варто мені старатися заради людей. Я змалку знала, що потрібно більше давати, ніж очікувати, потрібно бути відкритою і щирою з людьми, потрібно допомагати кожному, хто потребує допомоги, а натомість нічого не просити. Але я більше не можу… Вони ображають мене і глузують з мене. Я боюсь зірватися і стати погано. Що мені робити, де взяти сили?

Старий вислухав дівчину, подумав і вирішив дати їй пораду:

– Зніми свою одежу і пройдися вулицями міста абсолютно голою.

– Що ви таке говорите? Що у вас за поради такі?! – почала вигукувати дівчина. – Якщо я піду гола містом, то вони пліткуватимуть, знущатимуться і сміятимуться з мене. Як ви можете таке радити?!

Тоді мудрець став, відкрив двері й поставив на стіл дзеркало.

– Чому ти соромишся оголити своє тіло перед людьми, але зовсім не ховаєш своєї душі? Ти відкрита, як ці двері. Будь-хто може увійти в них без стуку і не роззувшись. Твоя душа – це чисте дзеркало, але якщо зла людина подивиться в нього. то побачить там своє віддзеркалення, побачить своє зло. І ти вбираєш в себе це віддзеркалення. Людям потрібна неабияка сміливість, щоб побачити у дзеркалі його чистоту, а не лише своє віддзеркалення. Тому вони самозакохано дивляться в нього і використовують лише заради власної потіхи.

– Але як я можу щось змінити? Хіба мені це під силу? – стривожено запитала дівчина.

– Ходи-но, дитино, я щось тобі покажу. – старий повів дівчину в сад. -Тут ростуть квіти, за якими я дбаю вже декілька років. Я турбуюся про них, поливаю, бережу від дощів та засухи та постійно говорю з ними ласкавими словами. Але я ніколи не бачив, як розкриваються їхні бутони. Я споглядав красу лише розкритих квіток.

Старий глянув на дівчину і сказав:

– Вчись у природи, дитя. Так само, як ці квіти непомітно і неспішно відкривають свої пелюстки, так і ти не спіши відкривати свою душу. Бережи її для того, хто турбуватиметься і милуватиметься її красою. Йди від тих людей, які приносять у твоє життя дощі, чи засуху. Такі люди бачитимуть в тобі лише своє повторне віддзеркалення, а тому ненавидітимуть тебе.

А у вашому житті були люди, які користувалися вашою добротою?

Напишіть нам в коментарях у Facebook!

Sofia
Content Protection by DMCA.com
Loading...

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

Adblock
detector