Ми з чоловіком здали квартиру, яка належала його бабусі, три роки тому. Спочатку нам не пощастило, попалася пара, яка докучала сусідам. Шум, алкоголь, бійки такі, що стіни в будинку тремтіли. Сусіди почали дзвонити чоловікові, він попередив мешканців: «Ще раз таке повториться, ми з вами розійдемося!»
Сусіди подзвонили в той же вечір: «Знову квартиранти ваші шумлять». Чоловік попросив мешканців звільнити приміщення протягом тижня. Вони обурювалися: «Ви серйозно? А куди ми підемо? Скрізь просять заставу!» (До слова, ми заставу не брали, треба було терміново квартиру здати). Але нас їх проблеми мало хвилювали, треба було головою думати і жити тихо і мирно.
Місяць квартира була порожня. А потім ми вирішили знову її здавати, але знайти більш спокійних мешканців. Прийшла молода пара, років по 20 їм було, Андрій і Марина. Офіційно одружені, обидва працюють. Правда, знову грошей на заставу немає. Ну нічого страшного. Підписали договір без застави. І 2,5 роки вони у нас прожили. Ми натішитися не могли – гроші день в день перераховували на картку, ніяких нарікань з боку сусідів не було.
Ми їм в травні кондиціонер в рахунок оплати поставили. І запевнили, що вартість оренди підвищувати не будемо, ви головне, живіть тут. Загалом, і нас і їх все влаштовувало.
Два місяці тому дзвінок від Марини: «Можна ми ремонт у вас зробимо? Шпалери переклеїмо і ламінат покладемо?»
Чоловік їм відповів: «Ремонт – справа хороша. Але у мене зайвих грошей немає. Давайте, поступово робити його».
«Ні, ви нас не зрозуміли, ми своїм коштом зробимо. У Андрія з’явилася можливість безкоштовно шпалери і ламінат дістати, один замовник у нього на роботі не правильно розрахував об’єм матеріалів і нам віддає залишки даром».
Ми з чоловіком погодилися. Хоча і була думка, що наш лінолеум і шпалери ще були нічого, а вони своїм ремонтом все зіпсують. Але вирішили все-таки не відмовляти їм, піти на зустріч.
Через місяць знову дзвінок: «Вибачте, але ми з’їжджаємо. Через тиждень приймайте квартиру».
Ми вирішили, що тепер вони точно грошей у нас попросять. Неприємний осад залишився на душі, що нас розводять. Яке ж було наше здивування, коли ми увійшли в квартиру і не впізнали її! Ремонт був якісним і дорогим! Такої суми у нас точно не було, та й ініціатива була не нашою. А лаятися не хотілося.
«Скільки ми вам винні?» – запитав чоловік.
«Анітрохи. Ми ж для себе робили. І збиралися ще жити, не менш як рік. Але батьки Андрія купили нам квартиру, в таємниці від нас, сюрприз нам зробили. Таке щастя! Не треба ніяких грошей!».
Звичайно, в цей момент ми були щасливі всі – і квартиранти раділи за те, що тепер будуть жити у своїй оселі, за яку платити не треба. І ми – новому ремонту.
Всім би таких квартирантів!
У вас був досвід здачі в оренду квартири? Чи були якісь неприємні випадки, пов’язані з цим?
