“Пробач, але я не хочу далі жити з тобою!”: таку фразу Ілона почула після 10 років у шлюбі з Вадимом. Збираючи речі, він пояснював, що вже давно чекав цієї розмови. Він жалів жінку, коли та була вагітною. Після пологів теж зрозумів, що треба знову зачекати, вона була такою виснаженою. І через 2 місяці наважився зізнатись.
Останні 7 років ми дуже хотіли мати дитину. Довго не вдавалося завагітніти, тому ми пішли до лікарів. Спершу я перевірила своє здоров’я, але з ним було все добре. Потім Вадим пройшов усі обстеження, які в решті решт теж були задовільними. Лікарі не розуміли в чому справа і тільки знизували плечима.
Зізнаюся, що я часто була знервованою через це. Ця проблема була основною причиною для наших сварок, але ми й так само швидко мирилися. Мені здавалося, що це просто складний етап у житті та скоро все буде добре.
Та якось мені раптово потягнуло на нудоту. Сама того не підозрюючи через кілька днів я побачила дві смужки на тесті з вагітності. У цю мить я була найщасливішою жінкою у світі. Чоловік допомагав мені увесь час, доглядав мене і просто радів так, як і я. Мене швидко виписали з пологового будинку. Усі рідні приїхали нас привітати, це було гарне свято. Вдома ми разом доглядали за дитиною. Він всіляко підтримував мене, турбувався про мене і любив. Принаймні я тоді так думала.
Через 2 місяці я почула від нього, що він йде. Не зрозуміла та подумала, що він збирається на роботу чи в магазин.
– Я йду до іншої! – кинув їй фразу Вадим, пакуючи речі. – Нам давно треба було розлучитись. Дарма я чекав, поки ти народиш і дитина трохи підросте. Тепер у тебе більше сил і ти справляєшся сама!
Такого шоку, як тоді я ще не відчувала. У мене відняло дар мови. Лише плач дитини привів мене до тями. Я пішла до неї та продовжувала думати про чоловіка. Тим часом він залишив свої ключі, взяв валізу й тихо пішов.
Через місяць ми зустрілись знову. Розлучення потребувало обговорення. Він вирішив залишити квартиру мені. Також обіцяв виплачувати аліменти та часто бачитися з дитиною. Я до останнього думала, що він повернеться до нас, але помилялась.
З того часу минуло 3 роки. Вадим дотримав слова, приділяв увагу дитині та всіляко допомагав нам. Але виявилось, що його зради тривали вже давно. Він вміло приховував це останні 2 роки й хотів уже піти, як дізнався про мою вагітність. Вирішив мене пожаліти, а не кидати отак з дитиною. А потім лише чекав, коли ж настане слушний момент, щоб піти.
Чи правильним було рішення чоловіка? Що б ви порадили жінці у цій ситуації?
