У мене є старша сестра Марина, у нас різниця у 5 років. Вона першою почала зустрічатися з хлопцями, переїхала від батьків та скоро вийшла заміж. Згодом, народила маленьку донечку Яну, через рік – Олю.
Я теж заміж вийшла і народила дочку. Потім, знову завагітніла. Батько з нетерпінням чекав онука. Річ у тім, що він завжди хотів сина, але не склалося. Тепер, усі надії були на те, що я народжу онука. Але і я не змогла його потішити. Народилася ще одна дівчинка.
У нас була неймовірно щаслива та дружна родина. Ми постійно гостювали у батьків, старалися їм допомагати. Все робили порівну із сестрою: взимку допомагали двір від снігу чистити, а влітку путівки на море купували. Та і онучок вони завжди любили.
Але була в них серед усіх одна улюблениця – Яна. Не знаю, з чим це пов’язано. Можливо з тим, що дівчинка була їх найпершою онукою і вони ставилися до неї особливо ніжно і турботливо. Інші дівчатка знали про це, але ніяк не реагували, тому що свою прихильність батьки старалися стримуватися.
За декілька років помер батько. Мати залишилась сама у 3-кімнатній квартирі. Ми, з сестрою намагалися допомагати матері будь-якими методами. До неї навіть переїхала моя дочка Оленка. Вона допомагала їй у домашніх справах та і до університету було доволі близько. І доні добре, і матері нашій. Та і інші доволі часто приїжджали. У матері всі збиралися на свята та просто так. Жили ми досить дружно.
Настав той день, коли матір пішла з життя. Виявилося, що вона залишила заповіт. Це нас дуже здивувало, тому що ми з сестрою думали, що квартира дістанеться нам – навпіл. Але ж ні. Виявилося, що квартиру мама залишила своїй улюбленій онуці – Яні. Таке рішення мами нас дуже здивувало, але дізнатися про причину такого рішення нам вже не вдасться.
І у мене, і у Марини було власне житло. Ми думали просто продати квартиру і розподілити гроші серед наших дочок порівну, аби у кожної був початковий капітал для придбання власного житла. На той момент, нам здавалося, що це буде розумно. Але склалося все так, що квартиру буде лише у Яни.
– Марино, – покликала я сестру на серйозну розмову. – Тут вихід лише один – поговорити з донькою і переконати її продати квартиру, а гроші поділимо порівну. Таке рішення допоможе нам зберегти наші хороші стосунки і просто не пересваритися.
– Я з нею поговорю.
Мої ж діти взагалі не розуміли такого рішення бабусі, тому що всі і завжди допомагали однаково.
Ось, настав той день, коли мала вирішитися доля квартири. Слово взяла Яна:
– Я вас усіх, звичайно, дуже люблю, але квартиру продавати не буду. Така була воля моєї любої бабусі і якщо вона вирішила віддати свою квартиру мені, то так воно і буде. Вибачте, але тут жити буду я.
Тоді ми так сварилися, що всі сусіди чули. Яна взагалі зібрала всі речі Оленки та сказала, щоб та негайно переїжджала геть. Ось вже 3 місяці я не спілкуюся ні з рідною сестрою, ні з племінницями. Якби Яна нас послухала та зробила все правильно, то, здається, наша родина досі товаришувала. А так, через квартиру, все зруйнувалося на очах…
Що варто зробити жінці, щоб помиритися з родичками? Можливо, вона надто прискіпливо ставиться до своєї племінниці Яни?
