Наша любов до Батьківщини настільки потужна, що на захист рідної землі готовий стати навіть священник. Юрій Бабинець заручився підтримкою своїх синів і взяв до рук зброю, щоб боронити Україну.
Його старший син Олексій згадує, як було лячно вперше тримати в руках зброю, а тим більше ручний протитанковий гранатомет. Розповідає, як тремтливим голосом зачитував вголос інструкцію до його використання.
– Ми завдали першого удару по ворожій техніці. Їхали просто навпроти них. Я, моїх 2 сини та товариш молилися і подумки прощалися з життям. Думали, що оце й все… На нас йшла ціла колона танків зі знаком V. Шансів вижити було зовсім небагато, – згадує Юрій.
У пістолеті було 15 набоїв, на два автомати – сім магазинів та один РПГ у руках Олексія. Коли священник побачив, що техніка вже за 400 метрів зайде до їхнього рідного Мотижина, зробив перший постріл.
Після гарячих обстрілів окупанти таки здалися і відступили до села Копилів.
– Поки ми приходили до тями, 10 машин з місцевими чоловіками приїхали з бензопилами. Почали валити дерева, щоб загородити в’їзд до Києва через наш Мотижин.
А за кілька годин до компанії захисників долучився ще один сміливець, який підвіз до новоствореного блокпоста залізобетонні плити, які мали стати основою для його будинку, але це вже буде після перемоги.
Робочий план сміливців таки спрацював: коли ворожі танки почали об’їжджати місто полями – застрягли в чорному болоті, як в смолі. Там і залишилися…
Як можна не захоплюватися українцями? Це ж унікальний народ, який заради своєї рідної землі готовий на все та навіть більше. Прості чоловіки готові пожертвувати своїм життям заради світлого і вільного майбутнього України! Слава захисникам!
Які слова ви б сказали сміливцям?
Напишіть нам у коментарях на Facebook
Поділіться з друзями
