Я у шлюбі зі своїм чоловіком вже майже 25 років. Пам’ятаю, як у нас не було грошей навіть на власну квартиру чи господарство, ми тоді скромно відсвяткували весілля. А потім важко працювали. Бувало, що я чоловіка майже не бачила вдома, адже він гарував на двох роботах. Згодом ми собі купили невелику квартиру, машину та у нас з’явилася донечка Юлечка. Ми намагалися дати їй все тільки найкраще, адже це наше єдине дитя.
Я бачила, як донька старається у школі, всі вчителі її хвалили та відправляли на олімпіади. Вона росла дуже здібною та розумною дівчинко, закінчила 11 класів із золотою медаллю та вступила до престижного університету. Звісно, що на державне місце та ще й мала підвищену стипендію. Ми оплачували відпочинок з подругами, репетиторів, одяг, косметику – все для неї. Декілька років тому ми купили трикімнатну квартиру – майбутнє житло доньки. Правда, поки вона жила з нами, ми її здавали в оренду. Адже зайві гроші не завадять, ми їх поставили на заощадження у банк.
Я знала, що у неї є багато хлопців серед друзів, але вона ще жодного разу не казала мені про те, що зустрічається з хлопчиком. Та і ми з Василем не хотіли пхати носа не у свої справи. Якщо буде щось серйозне – то Юля обов’язково прийде та розповість.
Ось декілька місяців тому вона прийшла до нас у гості не сама. Поруч стояв високий та красивий хлопець.
– Мамо, це Дмитро, мій наречений. Він вчора зробив мені пропозицію та ми готуємося до весілля. – радісно повідомила нам з батьком цю звістку.
Він виявився дуже хорошим хлопцем. Ввічливий, розумний, працює заступником директора у великій компанії. Я знала, що Юля не буде обирати за чоловіка якогось неробу.
– Я б хотів, щоб наші батьки познайомилися. Все-таки ми тепер одна родина. – запропонував Дмитро.
Я з радістю погодилася. Тоді цілий день бігала на кухню та готувала різні смачні страви. Пані Орися та пан Михайло були приблизно нашого віку, гарно одягнені. Помітила у майбутньої свахи дизайнерську сумочку. Ну люди при грошах, це точно.
Ось я вже тортик накладаю у тарілки, як раптом пані Орися почала розмову за весілля:
– Це ресторан, вже написали кількість гостей з нашої сторони. А ви яке придане будете давати за Юлю?
– Перепрошую, але я вас не розумію.- ніяково відповідаю.
– Ну ви хіба не знали, що неодмінно батьки нареченої мають дати придане? Така традиція давно існує. Юля ж переїжджає на квартиру до мого Дмитра й там житиме.
– Але ж я думала, що про такі давні звичаї вже всі забули. Хіба фінансовий статок дівчини важливіший за почуття? Вони ж хочуть створити сім’ю, а це головне!
– Ну я не сперечаюся, але для нас важливо дотриматися такої традиції. Придане повинне бути обов’язково. – наполягала жінка.
– Ну ми нічого не готували для доньки.
– Якщо у вас нема нічого з приданого, то будете оплачувати всі витрати на весілля. Це ж чесно – вашій Юлі квартира, а ви нам гроші!
Тоді вже мій чоловік не став мовчати. Пояснив гостям, що наша донька – це не товар у магазині, а жива людина. Я бачила, як мама Дмитра скривилася. Гості швидко зібралися додому та навіть не попрощалися, тільки голосно грюкнули дверима. А через декілька днів Юля прийшла додому та сказала, що Діма передумав одружуватися, мовляв, батьки бідні та нічого не можуть дати.
Звісно, що спершу донька дуже сумувала. Але потім сказала, що вдячна нам за підтримку. Адже ми вберегли її від такої помилки!
Можливо, що жінка вчинила неправильно? А ви погоджуєтеся з тим, що така “традиція” вже давно не актуальна?
