Ми з чоловіком живемо в орендованій квартирі, а свекруха живе зі своїм цивільним чоловіком у домі, який належить її синові

Сьогодні я хотіла б розповісти про те, що коїться зі мною зараз. Життя у мене зараз набирає цікавих обертів, тому поділитися є чим.

До слова, я заміжня. Уже навіть мамою встигла стати. 

Мого обранця звуть Павло. Пор його минуле я знаю не дуже багато, втім він якось розповідав мені про свого батька. Того не стало вже дуже давно, але після себе він залишив квартиру. Тепер вона належала Павлові та його матері.

До останніх кількох днів я була переконана, що обоє володіють нею навпіл. Однак…

Зараз це приміщення цілком належить моїй свекрусі. Вона мешкає там разом зі своїм нареченим.  Разом вони вже два роки, але про офіційне одруження навіть не думають. Їх цілком влаштовує цивільний шлюб. Я не маю нічого проти особистого життя матері мого чоловіка. Нехай живуть собі, як хочуть. Бентежить мене тільки те, що простора квартира дісталася тільки свекрусі, тоді як ми з Павлом уже 8 років кочуємо по орендованих квартирах. 

А, і найцікавіше. Батько насправді всю квартиру переписав Павлові. Дружина на неї немає ніяких законних прав.

А тепер запитання: чому ми з дитиною мусимо тіснитися в орендованому житлі? 

Ми з Павлом навіть іпотеку брати хотіли. Але накопичити грошей у нас не виходило.

Мої батьки переживають за нас. Постійно нагадують, що свій дім – це своя фортеця. Я з ними погоджуюся, але не маю грошей на такі фортеці.

Декілька днів тому мама сказала, що вони з татом готові позичити нам трохи своїх заощаджень.

Якби так само вчинила і мати мого Павла, то ми змогли б зробити перший внесок в іпотеку. Але поки що ми й досі платимо за оренду.

Загалом свою свекруху я поважаю. Вона ніколи не втручалася в нашу сім’ю, не намагалася повчати чи щось подібне. До сварок у нас не доходило, але й особливої приязні теж не було. 

Раніше жінка часто просила Павла чимось їй підсобити, а зараз знайшла собі чоловіка й забула навіть про рідну онуку. Це дуже прикро.

Але я прекрасно розумію її, як жінка. Навіть на старість хочеться особистого щастя. Тільки чому це щастя затьмарює їй світогляд? Невже свекруха і справді не бачить, як важко живеться її дитині зараз?

Тепер я наполягаю, щоб  мати Павла виплатила нам хоча б половину вартості нашої квартири. Але мій чоловік чомусь цього не хоче.

– Я не братиму з матері грошей і не виганятиму її з дому!

– А вона таке робити може, так? Квартира ж твоя! А ми повинні орендувати житло.

– Мати вже старенька. А ми ще молоді. Нікуди квартира не подінеться, все одно нам залишиться.

Мене це сильно обурює. І скільки мені ще чекати? Свекруха ж не збирається “доживати”. Вона сповна насолоджується волею, шукає нових женихів і використовує Павлову квартиру. 

Тепер у мене на меті тільки одне: повернути нам наше житло. Тільки як це зробити?

Що можете порадити дівчині?

Напишіть нам в коментарях у Facebook!

Ivanna
Content Protection by DMCA.com
Loading...

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

Adblock
detector