Ми з Євгеном вчилися разом з першого класу. Але в школі ми майже не спілкувалися. Він був красень, розумний, завжди в центрі уваги, а я – тиха і непомітна.
Після школи наші дороги зовсім розійшлися. Він пішов служити, потім вступив на навчання, а я теж вчилася, жила своїм життям і ні про кого особливо не думала.
І от одного вечора я пішла в кіно. Сіла на своє місце, вже світло вимкнули, і тут поруч хтось сів. Я глянула – а це Євген.
– Маринко? Це ти? – тихо сказав він.
– Здрастуй, Євгене… Я й не чекала тебе тут побачити, – прошепотіла я.
– Оце зустріч. Я так радий тебе бачити.
Він одразу почав розпитувати про життя, про однокласників, про навчання. Аж тут жінка попереду обернулася і сердито сказала:
– Молоді люди, дайте кіно подивитися.
Ми тільки перезирнулися і замовкли.
Після сеансу він раптом сказав:
– Може, ще трохи погуляємо?
Я сама від себе такого не чекала, але відповіла:
– Можемо. Мені теж не хочеться одразу додому.
Ми зайшли в маленьке кафе, взяли щось легке перекусити і сиділи там до самого закриття. Говорили про все підряд, ніби не десять років не бачилися, а тільки вчора розійшлися після уроків.
Потім він пішов проводжати мене додому пішки через усе місто. Транспорт вже не ходив, на таксі грошей не було. Ми йшли нічними вулицями, сміялися, згадували школу і раптом стали зовсім іншими одне для одного людьми.
Біля мого дому я подивилася на нього і сказала:
– Залишайся. Переночуєш на дивані, а зранку поїдеш.
Він трохи здивувався, але погодився:
– Добре. Якщо ти не проти.
А наступного дня сталося те, чого я сама не могла уявити. Ми прийшли до нього додому, і він просто з порога сказав:
– Мамо, тату, я одружуюся.
Його батьки завмерли. Мати зблідла, а батько подивився спочатку на нього, потім на мене.
– З ким це ти одружуєшся? – спитав він.
– З Мариною. Пам’ятаєте її зі школи? Я її люблю, – сказав Євген.
Я стояла біля дверей і не знала, куди подіти очі. Мені й самій все це здавалося якимось сном. А його мати раптом заплакала:
– Сину, схаменися. Вона тобі не пара. Ти ж у нас такий гарний…
Євген аж розсердився.
– Мамо, досить. Що ви всі про зовнішність? Я людина, і Марина людина. Я її люблю.
Але батько не зупинявся. Він глянув на мене і сказав:
– А ти що скажеш? Теж за одну ніч встигла покохати?
Я чесно відповіла:
– Я ще не знаю. Але якщо Євген цього хоче, я згодна.
Після цих слів у хаті стало зовсім важко. Батько мало не вибухнув:
– Ти чуєш, що вона каже? Яке ж це кохання?
А мати тільки хитала головою:
– Так не буває. За одну ніч сім’ю не будують.
Мені тоді було дуже соромно, боляче і страшно. Я бачила, що вони дивляться на мене зверхньо, ніби я якась не така. Але чомусь саме в той момент я зібралася і сказала:
– Можете думати про мене що хочете, але я вашого сина не тримаю силоміць. Я йому вірю. І якщо колись він до мене охолоне, я сама його відпущу.
Після цього я взяла Євгена за руку і тихо сказала:
– Ходімо. Їм треба заспокоїтися.
Ми вийшли, а ввечері він повернувся до батьків тільки по свої речі.
Перший час мені було дуже важко. Я все згадувала той день, ті слова його матері, той погляд батька. Мені здавалося, що мене оцінили з ніг до голови і вирішили, що я недостойна їхнього сина.
Але ми все ж одружилися. А через рік у нас народився син. І тільки тоді його батьки ніби розтанули. Почали приходити, допомагати, носити подарунки, а про той скандал більше не згадували.
Минуло вже багато часу, а я досі пам’ятаю, як боляче було тоді почути, що я “не пара”. Скажіть, а ви б змогли пробачити такі слова батькам чоловіка, чи образа все одно залишилася б?
