– Я не могла промовчати перед такою несправедливістю, – розповідає літня жінка у кріслі перукаря. – Не можу повірити, що я дожилася до такої невдячності. У день жінки син приніс мені один тюльпан, а невістці подарував цілий оберемок квітів. Я зробила йому зауваження, мовляв, так не робиться.
Натомість у невістки вистачило наглості заявити мені, що я повинна і тому радіти. Як не крути, а це гідний знак уваги для другорядної жінки в його житті.
– Нічого собі, – здивувалися інші відвідувачки.
– Я ж завжди намагалася їм допомагати, тому хотіла б отримати хоч якусь подяку за це. Та про яку вдячність може йти мова, якщо невістка остаточно ошелешила мене словами про те, що вони самі всього добилися: “Ми з чоловіком самі придбали собі квартиру, автомобіль і навіть дачу. А ще в нас двоє дітей, яких ми повністю забезпечуємо всім необхідним. Я не можу навіть згадати, коли нам хтось допомагав”.
Хіба я могла після цього змовчати? Звичайно, що ні. От і кажу: “Лесю, а ти забула, як я дітей в садочок водили і забирала їх звідти? І до школи вони завжди ходили зі мною. А тепер на обід самостійно приходять”.
Невістка на хвилинку замовкла. Мабуть, вона не очікувала, що я наважуся їй перечити. Проте, трохи поміркувавши, вона відповіла: “Хіба це допомога? Так поводяться усі бабусі”. Словом, жодних моїх дій вона не цінує.
У мене лише один син, якого довелося виховувати самостійно. Після його весілля я продала нашу стару хату в селі і дала молодим гроші на перший внесок у власну квартиру. Звичайно, решту кредиту вони виплачували самостійно. Для цього їм довелося багато працювати, а увесь цей час саме я сиділа і допомагала з дітьми.
Зараз невістка впевнена, що могла б впоратися і без мене. Легко робити такі заяви, коли допомога більше не потрібна. Виявляється, вона – головна жінка в житті мого сина, а я десь там, на другому місці. У мене і не має на думці перечити чи змагатися, але все ж хіба я не заслужила на гідний прояв уваги?
Та мене досі дивують її самовпевнені слова, що вони досягли всього самі. Не розумію, чи у неї проблеми з пам’яттю, чи з відчуттям вдячності…
На кінець невістка додала: “Радійте, що отримали принаймні один тюльпан, бо декому навіть того не дісталося”.
Прикро, що після всіх моїх старань я зіткнулася з таким зневажливим ставленням. Невістка не цінує мене, а син не захищає.
А на чиєму ви боці в цій ситуації?
