На дворі був сонячний день. Неподалік від огорожі сиділа Смерть і точила свою косу. Поруч стояв старенький велосипед.
“Який прекрасний день”, – думала Смерть. Вона закінчила своє діло і полізла в рюкзак, щоб поглянути чи залишився якийсь перекус. На жаль, там було пусто, а в шлунку відчувався голод.
Смерть витрясла крихти і кинула їх горобцям, які сиділи на дереві.
– Будете пиріжки? – раптом пролунав чийсь голос.
Смерть озирнулася навколо: пусто. Виходить, що дівчина зверталася до неї.
– Це ви до мене? – вирішила перепитати Смерть.
– Так.
– А ти що мене можеш бачити?
– Так…- здивувалася дівчина. – А не повинна?
– Взагалі не мала б. Але якщо вже так сталося, то давай свої пиріжки, – не розгубилася Смерть.
– У мене є зі смородиною та з вишнями.
– Я буду з вишнями.
З усмішкою дівчина зауважила:
– А ви насправді не така страшна, як всі думають.
– Ну яка вже є, – відповіла Смерть, ласуючи пиріжками.
– Я їх сама спекла, – зауважила дівчина. – Пригощайтеся ще.
– Дуже дякую, – вдячно сказала Смерть.
Настала тиша.
– Я от думаю…Якщо я можу вас бачити, то це означає…? – не закінчила дівчина.
– Напевно. Не можу сказати точно, але можу перевірити.
Смерть дістала телефон і почала досліджувати свій календар.
– Ні, я передумала. Не хочу нічого знати наперед. Хай все буде так, як має бути, – раптом урвала дівчина.
– Гаразд, – відказала Смерть.
– Шкода, що це сталося такого сонячного дня…
У відповідь Смерть лише кивнула, а потім запропонувала:
– Можемо разом прокататися. Хочеш?
– Тобто…туди?
– Ні. Просто так. Ось мій велосипед. Сідай спереду, але дивись не загуби свій кошик.
– Чудова ідея! – захоплено відказала дівчина.
– І я так думаю, – сказала Смерть, складаючи свою косу.
Дівчина заскочила на сидіння, яке було спереду і здивовано запитала:
– А навіщо вам тут сидіння?
– Я на ньому дітей вожу, – пояснила Смерть.
– А вони тебе не бояться?
– Хто? Діти? Ні. Вони швидко звикають до мене. гаразд, годі балачок. Тримайся!
Смерть почала крутити педалі і вони помчали вдвох порожньою вулицею. Вони наблизилися до гори, звідки спустилися з шаленою швидкістю. Дівчина радісно почала співати пісню:
– А потім прийде вона, збирайся, скаже, пішли.
Тим часом у Смерті були дивні емоції. Вона не могла їх пояснити, але на душі було приємно.
Пройшла ціла година. Нарешті Смерть вирушила дорогою в місто.
– Мені пора? – здогадалася дівчина.
– Так, – відказала Смерть.
Вони під’їхали до переїзду, де дівчина зіскочила з велосипеда. Смерть тим часом про щось думала.
– Може, у тебе ще знайдеться пиріжок? – зрештою запитала вона.
– Звичайно, – відказала дівчина, простягаючи гостинці.
Смерть поклала їх у свій рюкзак.
– Це мені на потім, – пояснила та. – З’їм їх за твоє здоров’я.
Дівчина усміхнулася.
– Я цілком серйозно. Я не можу міняти долю, але можу…одним словом не бійся. Я подбаю про тебе і спробую прийти якомога пізніше. Років за п’ятдесят. І нічого мені не відповідай. Просто іди, – наказала Смерть.
На радощах дівчина обійняла Смерть, поцілувала її і пішла. А та заскочила на велосипед і помчала у своїх справах, щоб встигнути зробити задумане…
***
П’яний чоловік вийшов з дому і направлявся в авто. Ну випив трішки і що? Їхати недалеко, тому можна ризикнути.
Він заліз у салон вантажівки і зрозумів, що він там не один.
Поруч сиділа Смерть.
Водій швидко отверезів і перелякано почав хапати ротом повітря.
– Слухай мене, – наказала Смерть. – Виходь з машини, йди в будинок і сиди там до завтра. Зрозумів? Якщо ослухаєшся, то начувайся! – кинула вона оком на косу.
Чоловік зміг лише видавити з себе тихе:
– Гаразд…
– От і молодець, – похвалила Смерть.
Переляканий водій щодуху помчав додому. Дорогою він голосно молився і хрестився.
Тим часом Смерть вийшла з вантажівки, витягла пиріжок і почала ним ласувати. Вона розуміла, що отримає на горіхи за свій вчинок, але що вдієш?
Незабаром вона побачила, що наближається знайома дівчина. Та пройшла повз і не помітила її.
Смерть знову витягла телефон і змінила список справ у календарі. Тепер їхня зустріч запланована через 50 років.
Чи сподобалася вам ця історія?
