Гоша тремтів від холоду та голоду, коли на нього натрапив син моєї хресної. Кіт тулився біля залишків багаття, яке розпалили якісь із відвідувачів лісу.
Хлопець зрозумів, що окрім нього про тварину більше нікому подбати і вона ризикує тут загинути. Додому він повернувся із новим другом. Мабуть, у кота було зневоднення, адже перші декілька днів він відмовлявся їсти і лише пив.
Багато часу переляканий звір проводив під диваном. Напевно напередодні йому довелося багато пережити. Гоша нікому не довіряв, окрім моєї хрещеної. Лише вона могла взяти його на руки або разом лежати в ліжку.
Згодом ми побачили, що у кота ще той войовничий характер. Він ганявся за сусідським рудим Семом, а після бійок повертався з новими ранами. Підозрюю, що це вже було діло звички, яка буквально переросла в інстинкт.
На той момент мені було 5 років. Я лише почав досліджувати навколишній світ, тому не дивно, що й Гоша викликав у мене великий інтерес.
Як тільки я приходи до хресної в гості, то одразу брав кота до себе на руки і витворяв з ним таке, за що б міг неодноразово бути пошарпаний. Та Гоша терпів мене. Дорослі жартували, що він сприймає мене за свого онука.
– Привіт, діду, – вкотре прийшов я.
– Мяу, – у відповідь озвався Гоша.
Я побачив, що вухо у нього кровоточило. Чергова бійка. Після спроби розглянути рану кіт обурився.
– Мяяуу!
– Гошо, потерпи. Я ж лише гляну, – спробував я заспокоїти тварину, хоча знав, що мені у будь-якому разі нічого не загрожує.
Тоді хресна принесла мені антисептичні засоби, а я обробив пошкоджене місце.
– І як тобі це тільки вдається? – дивувалися всі.
– У мене з ним особливий зв’язок, – пояснював я.
Також у Гоші був дар: він відчував вагітних жінок. Як тільки він підходив до чужих дам (окрім хрещеної та її доньки), то можна було сказати напевне: чекайте на поповнення!
– Настю, впусти Гошу до себе. У нього для тебе є важливі новини!
– Тобто? – здивувалася невістка від слів хресної, але покірно взяла кота на руки.
– А в тебе ляля скоро буде, – одразу озвався я.
– Та годі тобі.
– Це правда. Гоша підтвердив. А він ніколи не обманює, – пояснив я і погладив кота за вушком.
У хресної через дев’ять місяців з’явилася онучка Каріна. Проте Гоша не дочекався на її появу. Хоча до того часу він поставив ще не один приємний діагноз нашим сусідкам.
Зараз зі мною живе онук Гоші. Я назвав його Гога. У нього характер дідуся: не товариський, але надзвичайно вірний тим, кого все ж зміг полюбити. У нього є свій дар – він вміє знижувати температуру. Саме тому я одразу звертаюся до нього, коли хворію.
Дбайте про братів наших менших, адже вони вміють віддано любити і дарувати багато позитивних емоцій!
Чи є у вас домашні улюбленці?
