На минулих вихідних ми привезли дітей до свекрухи. З виразу її обличчя я відразу зрозуміла, що щось не так

Я вийшла заміж ще коли мені було 17 років. Жила я тоді у селі разом з батьками. А до сусідки постійно приїжджав її онук з міста на літні канікули. Так я і познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком. Згодом, він покликав мене заміж та забрав жити до себе у місто. Там у нього була власна квартира. З того часу минуло вже 32 роки. 

В місті я вчилася в інституті та займалася домашнім господарством. Після закінчення навчання я народила Русланові першу дитину. Він у мене дуже працьовитий, тому швидко заробив грошей й ми переїхали у двоповерховий будиночок за містом. До речі, за цей час у нас народилася друга дитина. 

Наш шлюб мене цілком влаштовує і я впевнено можу сказати, що я щаслива жінка! Знаєте, є такі дружини, які скаржаться на своїх чоловіків й кажуть, що їх палкі почуття вже давно зникли. Вони шукають чогось нового, а інколи навіть подають на розлучення. 

Не знаю чому, але я в мене такого бажання не виникає взагалі. Так, це вже не ті стосунки, які були 15 років тому, але все згодом змінюється! За ці роки я почала ще більше поважати свого чоловіка та дійсно його кохати, просто це вже зовсім інший рівень. Часом, звичайно, хочеться якогось шквалу емоцій та чогось несподіваного, але й стабільність річ приваблива, особливо у сім’ї. 

Зазвичай, на вихідних ми відвозимо дітей до свекрухи й всі ці дні проводимо разом. Чоловік в суботу відпочиває, я спокійно готую щось смачненьке та прибираю в домі. Ввечері ми разом йдемо у кафе, театр, або кіно. Я взагалі вважаю, що так повинні робити всі пари і не важливо скільки часу ви разом. 

Ось і цього разу ми приїхали до свекрухи з дітьми. Зустріла вона нас не в найкращому гуморі. Я відразу відчула, що щось не так, а потім вона покликала мене на розмову. І тут почалося! Вона називала мене невдячною та знахабнілою. Виявляється, свекрусі було важко увесь цей час бути з нашими дітьми, а ми привозили їх щовихідних. Крім того, вона сказала, що я дуже хитра, адже прийшла на усе готовеньке, а мої батьки й копійчини мені не дали. Але чому вона раніше не сказала, що їй важко?

Я завжди думала, що у нас з нею хороші стосунки, я завжди намагалася їй допомагати та часто телефонувала, а вона ось так зі мною! За що? Я намагалася бачити в людях лише позитивні риси, а вона виявляється вже декілька років на мене ображена й лише тепер це все вирвалось з неї!

І як я маю після такого з нею спілкуватися? Я ж кохаю її сина, а після такої гучної сварки нормальні стосунки вже точно не повернеш. 

Як би ви вчинили на моєму місці?

Напишіть нам в коментарях у Facebook!

Julia
Content Protection by DMCA.com
Loading...

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

Adblock
detector