Сергій вийшов з офісу останнім. Охоронець попрощався і замкнув за ним вхідні двері. Вітер дув з різних сторін, кидаючи краплі дощику в обличчя, за комір … Хлопець підняв комір пальта, втиснув голову в плечі і швидко пішов до самотньої сріблястої тойоти на спорожнілій стоянці.
Він любив осінь. Особливо, коли низьке сонце просвічує крізь золото листя на гілках дерев. «Після сьогоднішнього дощу і вітру їх залишиться ще менше», – подумав з жалем і повернув ключ запалювання.
Рік тому, повертаючись з роботи, Сергій почув біля під’їзду скиглення в кущах. Спочатку хотів пройти повз, сховатися швидше від дощу. Але потім передумав, підняв мокрі гілки. У світлі вуличних ліхтарів побачив тремтячу грудку брудної вовни. Щеня підняло мордочку і подивилося на чоловіка, не перестаючи трястися.
– Ти як тут опинився? Загубився чи кинули тебе? – запитав, присівши навпочіпки. – Скривдив хтось? – Сергій озирнувся, немов міг в темряві побачити кривдника.
– Погано в таку погоду на вулиці. Ну що мені з тобою робити? – Хлопець випростався. – Пішли? – Він широко відкрив двері в під’їзд.
Щеня вилізло з кущів, тремтячи всім тілом, боязко поглядаючи на чоловіка і звабливе світло з теплого і сухого під’їзду.
– Боїшся, не довіряєш більше нікому? Ось, дивись, я заходжу першим і тримаю двері для тебе, – слова звучали спокійно і підбадьорливо. – Так ти йдеш чи будеш мерзнути тут?
Песик несміливо зайшов в під’їзд. Здригнувся від закритих за ним дверей, підібгавши хвіст. Сергій викликав ліфт. Двері кабіни з шумом відчинилися, і щеня лякливо відскочило назад.
– Так ти їдеш чи віддаси перевагу ночувати в під’їзді? – запитав він тремтяче, перелякане цуценя, натиснувши кнопку, яка утримує двері відкритими.
– Ну як знаєш. – Сергій опустив руку.
Щеня зайшло в кабіну і притулилося до стіни, боязко дивлячись на чоловіка. У квартиру воно увійшло вже сміливіше.
Під теплими струменями душу бруд стікав з вовни пса, який ковзав лапами по дну ванни, але не виривався. Дозволив вимити себе шампунем, витерти рушником. Вечерю вони розділили на двох.
– А ти не такий вже і дурний, навіть гарний. – Сергій погладив висохлу шовковисту шерсть, почухав цуценя за вухами, сидячи з ним на дивані перед телевізором. – Як же мені тебе називати? Шарик? Бобрик? Може, Том?
Песик підняв морду.
– Ну, значить, будеш Том. – І знову поплескав собачі вуха.
Щеня вже не тремтіло, тільки насторожено піднімало голову при кожному різкому русі чоловіка.
Йшов час, Том підріс. Зустрічав господаря, і вони йшли на прогулянку, потім разом вечеряли. Але два місяці тому у квартирі з’явилася молода дівчина Олеся.
Том поставився до її появи насторожено. При Сергію навіть дозволяв їй гладити себе. Але коли його не було вдома, сидів в кутку передпокою і чекав.
***
– Олеся, я вдома, – крикнув Сергій, увійшовши в квартиру.
Назустріч з кімнати випурхнула дівчина в спортивному костюмі. Том сидів у кутку і ревниво спостерігав, як вони цілуються. Потім поплентався за ними на кухню. Віддано і з обожнюванням спостерігав за Сергієм, чекаючи, коли той дасть йому шматок зі своєї тарілки, тільки потім йшов до миски.
– Я у відрядження їду дня на три. Верстати наші щось барахлять, треба перевірити, – в перерві між порціями картоплі на вилці сказав Сергій.
– Ти будеш налагоджувати верстати? А більше нікого не можуть послати? Ти ж кабінетний працівник. – Олеся скептично подивилася на хлопця.
– А що? Це ж електроніка, а я в ній спец. Впораєтеся без мене? До вихідних повернуся, сходимо в кіно. Не сумуй. Ти залишаєшся із захисником. Правда, Том? – почувши своє ім’я, пес завиляв хвостом.
– Ще добавки? – Олеся піднялася з-за столу.
– Ні. Краще чаю гарячого. На вулиці мрячить, вітер. Брр. – Сергій пересмикнув плечима.
– Коли їдеш? – Дівчина поставила чашку чаю на стіл.
– Післязавтра рано вранці, щоб цілий день можна працювати і швидше повернутися до тебе. – Сергій з шумом сьорбнув гарячий чай.
Олеся притулилася до його плеча, тоскно зазираючи в очі. Том вийшов з кухні. Він завжди йшов, коли господар так сидів зі своєю дівчиною.
З відрядження Сергій дзвонив часто, цікавився псом. А Олеся дратувалася, що вона сумує, а його цікавить собака. Відповідала ухильно, переводила розмову.
З відрядження повернувся на день пізніше, в суботу під вечір. Машина чекала його на стоянці в аеропорту. Всю дорогу уявляв, як його зустріне Олеся, як він її обійме, вдихне її неповторний запах …
У дворі будинку зрадів, що можна припаркувати машину не в калюжі, як траплялося часто. Квапив ліфт, який повільно опускався з останнього поверху.
Відкрив двері у квартиру і відразу потрапив в обійми Олесі, яка повисла у нього на шиї. Вони довго цілувалися. Потім подивився в кут передпокою, де зазвичай чекав його Том.
– А де Том? Гей, Том! – крикнув він вглиб квартири. – Чому він не зустрів мене? – запитав Олесю, яка опустила голову. – Що трапилося?
– Ти за ним більше сумуєш, ніж за мною, – ображено сказала дівчина. – Пес твій невдячний. Їсти відмовлявся, вчора на прогулянці втік. Напевно, вирішив, що свобода краща від життя на повідку.
– Втік? – Сергій уважно подивився на дівчину. – Чи ви з ним не порозумілися? Що трапилося?
Олеся знизала плечима і відвела очі вбік.
– Собака, яка з вулиці потрапила в будинок, ніколи не втече, якщо тільки … – Сергій знову почав одягатися.
– Ти куди? А вечеря? – крикнула Олеся в спину хлопцю, який виходив з квартири.
– Піду шукати його, не думаю, що пішов далеко, – кинув, не обертаючись.
Сергій обійшов всі прилеглі двори, заглядав під сходи біля під’їздів, кликав Тома. Почало темніти. Проходячи повз дитячий майданчик, швидше відчув, ніж побачив, що пес там. Він підійшов і заглянув під пластикову гірку. У місці, де вона низько нависала над землею, лежав Том, згорнувшись клубком.
Сергій сів навпочіпки.
– Ну ти чого? Я повернувся. Підемо. Все буде добре. – Покликав Сергій.
Пес виліз зі своєї схованки, лизнув руку господаря і віддано подивився в очі.
Коли вони увійшли в квартиру, Олеся стояла у дверях до кімнати, склавши руки навхрест. В очах читався виклик.
Хлопець уважно подивився на кохану дівчину, що стала раптом далекою і чужою. Не кажучи ні слова, пішов з Томом у ванну. Потім вони на пару їли остиглу вечерю.
Олеся весь цей час сиділа перед телевізором в кімнаті. Сергій підсів до неї на диван і обійняв рукою за плечі.
– Тобі Том не подобається. Чому? Я не можу його викинути. Це нелюдяно, – сказав він спокійно.
– Це я йому не подобаюся. – Олеся скинула руку з плеча і вийшла з кімнати.
На наступний день, коли Сергій повернувся з роботи, в передпокої його зустрічав один Том. На столі в кухні лежала коротка записка: «Пробач. Я не люблю собак».
– Пішла. – Сергій дивився в сумні очі Тома, який немов чекав вироку. – Гаразд, розслабся, ти не винен. Не всі люди люблять собак. Але ти з’явився раніше за неї. Якби любила мене, полюбила б і тебе. Я з дитинства мріяв про такого друга, як ти. А друзів не зраджують.
Том завиляв хвостом, немов розумів, про що говорить господар.
– Коли ти закохаєшся, зрозумієш мене. Ти вже прояви терпіння і розуміння в наступний раз. Рано чи пізно тут знову з’явиться жінка. – Сергій сів навпочіпки перед другом, обняв його морду долонями. Том лизнув ніс господаря шорстким вологим язиком.
Як важко буває зробити вибір. Тим більше, між другом, навіть якщо він усього лише собака, і коханою жінкою.
«Чи любить він мене так само, як я його? Чи любить він кого-небудь сильніше за мене?» Ці болісні питання я задавала собі, коли мова йшла про чоловіка, ніколи – коли справа стосувалася моєї собаки».
Що ви думаєте про такий вчинок Олесі?
