Тоді Віра збиралася на весілля до своєї похресниці Марічки. З її мамою Іванкою вона познайомилася ще у школі та були найкращими подругами. Правда, Іванка давно вже вийшла заміж та дітей народила, а ось Вірі так не пощастило. У свої 45 має велику квартиру, хорошу роботу та машину. Але хотіла відчути той родинний затишок й навіть трішки заздрила подрузі, що у неї є сім’я. Вже почала думати, що ніколи не зустріне своє кохання.
Віра зробила собі укладку та макіяж. “Ох, і куди ділися ті 20 років?” – подумала жінка. Хоча колеги та друзі казали, що їй максимум 35 – струнка фігура, приваблива зовнішність. Та навіть сивого волосся чи зморшок у неї не було. З одного боку, вона так чекала на це свято. Аж плакала від щастя, коли Марічка надіслала запрошення. Але потім згадала, що там всі будуть парами, тільки от вона прийде сама. Але нічого, це ж рідна похресниця!
Пам’ятає, як того дня Іванка повідомила подрузі, що вагітна:
– Але я хочу, щоб тільки ти була хрещеною матір’ю для доні. І не смій відмовлятися, адже ображуся!
– Чому саме я?
– Хочу, щоб моя донька була такою ж гарною та розумною, як її хрещена.
Марічка виросла справжньою красунею. У неї з Вірою були однакові смаки у фільмах, музиці та одязі. Деякі знайомі думали, що Віра насправді мама дівчинки. Декілька років тому Марія виграла грант на навчання в Штатах, там і познайомилася зі своїм чоловіком Алексом. Його так зацікавили українські традиції, то він перший запропонував зіграти весілля на батьківщині дівчини. Ще й запросив всіх родичів з Америки.
– Ох, як я маю її благословити на щасливе та довге подружнє життя, якщо у 45 не маю ні чоловіка, ні дітей? – бідкалася Віра.
– Припини, подруго. От побачиш, що ти скоро знайдеш своє щастя. Адже ніколи не пізно. – заспокоювала її Іванка.
Вони приїхали у великий ресторан за містом. Марічка посадила хрещену за один стіл з родиною чоловіка:
– Тітко Віро, познайомтеся з Джеком – дядько мого Алекса. Вони прилетіли до нас з Нью-Йорка. Ви ж так чудово розмовляєте англійською. Будь ласка, зможете побути для них перекладачем?
– З радістю, донечко! Не турбуйся про гостей, я про все подбаю.
Того вечора вона розмовляла тільки з Джеком. Разом танцювали під українські народні пісні, брали участь у конкурсах. Виявилося, що у них багато спільного – хобі, фільми, смаки у їжі. Здавалося, що того вечора між ними пробігла іскра.
Весь тиждень після весілля Віра була з Джеком. Вони разом гуляли, розповідали один одному цікаві історії та весело проводили час. А через 3 місяці жінка з Іванкою та Марією обирали для неї весільну сукню.
– Я ж тобі казала, що ти ще знайдеш своє щастя! А ти мені не вірила! – раділа подруга.
А ви вірите, що кохання можна зустріти у будь-якому віці?
