На жаль, ніхто з нас ніколи не буде вічно молодим. Старість прийде до кожного з нас. І пам’ятати про це треба завжди. Треба думати над тим, що ви говорите і робите стосовно старших людей

На жаль, ніхто з нас ніколи не буде вічно молодим. Старість прийде до кожного з нас. І пам’ятати про це треба завжди. Треба думати над тим, що ви говорите і робите стосовно старших людей.

Ось історія про те, як ставилися до своєї старої бабусі в одній сім’ї. Прочитайте цю історію і задумайтеся над тим, що відчували б ви, якби були на місці цієї бабусі. І якщо ви погано ставитеся до своїх літніх родичів, то негайно міняйте своє ставлення до них.

Бабуся була повна і звикла голосно розмовляти. Батько Сашка не любив бабку, говорив, що вона багато місця займає у квартирі. А мама рідко захищала бабку і говорила: «Куди ж їй подітися? Не вбивати ж її нам!» На що батько казав: «Так, затримується бабка на цьому світі. Треба її відправити в будинок для людей похилого віку».

Саша слухав, що говорять дорослі і сам вважав, що бабка в їхній родині зайва і тільки місце займає. Хоча бабця щосили намагалася бути корисною: вона вставала раніше за всіх і готувала сніданок для всієї родини, відправляла батьків на роботу, а Сашу – в школу. Потім мила посуд і починала готувати обід. Коли Саша приходив зі школи, його завжди чекав гарячий і дуже смачний обід.

Саша завжди говорив бабці спасибі за це і цікавився:

«Бабцю, а ти сама хоч їла сьогодні що-небудь?»

– Їла, Сашенько, їла. Ти за мене не хвилюйся. Все добре.

Потім Саша розповідав бабці про своїх шкільних друзів, про вчителів, уроки. Бабця завжди слухала його з великою увагою, давала іноді цінні, мудрі поради.

Якось раз до Сашка прийшов друг. Хлопчину звали Костею. Костя одразу ж привітався з бабусею: ввічливо і шанобливо.

– Та ти проходь! З бабцею можна і не вітатися, – сказав Саша.

– Як це: не вітатися? Ми завжди зі своєю бабусею вітаємося. Бабуся у нас найголовніша в будинку, – сказав Костя.

– Як це найголовніша? – здивовано запитав його Саша.

– Ну, вона ж старенька. Вона нас всіх виростила. Ми її ніколи не ображаємо. У тебе ж я бачу, бабуся гарна. Чому ж так до неї ставишся? – запитав Костя у Саші.

– Нормально я до неї ставлюся. Ми всі до неї так ставимося. І я, і мама, і батько. Ми так звикли.

Після розмови з Костею Саша задумався над тим, як же вони насправді ставляться до бабусі? І прийшов до невтішного висновку: дуже часто всі члени з родини були грубі з бабусею, часто з нею не віталися, рідко говорили спасибі. І ніколи не купували бабці ніяких подарунків і нових речей. А навіщо: вона ж стара і нікуди з квартири не виходить вже багато років.

Одного разу Саша запитав у батьків: «А чому ми так погано до бабусі ставимося? Вона ж нам нічого поганого не зробила. Ще й їсти для нас для всіх готує! А ми про неї зовсім не дбаємо!»

– Ти нас, що судиш? Вчити нас надумав? – розсердився батько.

Бабця почула це і сказала:

– Що ж ви робите? У вас же син росте! Вам треба жити і радіти. Ви ж теж постарієте. Що посієте зараз, то пожинати в старості будете, і пішла у свою кімнату.

Іноді в кімнату до бабусі заходив і Саша. Його завжди дивувало те, як багато на обличчі у бабусі зморшок.

– Чому у тебе на обличчі так багато зморшок? – зацікавлено питав Саша у бабусі.

– Так життя у мене було важке. Плакала багато. Ось і зробили сльози доріжки собі на моєму обличчі. Дітей своїх ховала, чоловіка, сестер та братів. Голод пережила. Ось і залишило все це слід на моєму обличчі.

Пройшов рік. Бабця стала трохи меншою за зростом, повільніше почала ходити. Іноді цілими днями не вставала з ліжка. Частіше почала хворіти. Рідних це починало дуже сильно дратувати.

Померла баба уві сні: тихо і нікого не потривоживши. Після того як поховали бабцю, мама почала наводити порядок в бабусиній кімнаті. У шафі вона знайшла невелику коробку. У цій коробці лежали красиві нові в’язані шкарпетки для батька, рукавиці для Саші і чудовий теплий в’язаний шарфик для мами.

Ці подарунки, зроблені бабусею перед смертю, зворушили їх усіх. Адже бабуся їх всіх дуже любила і намагалася з усіх сил бути корисною і не заважати їм. І ніколи нічого не вимагала натомість. А вони навіть не віталися з нею і не говорили їй спасибі.

Особливо важко смерть бабусі переживав Саша. Він картав себе за своє ставлення до бабусі. Ніяково було і батькам Саші.

Смерть бабусі дуже змінила всю їхню родину. Вони почали більше спілкуватися один з одним і стали більш терпимими один до одного. Шкода тільки, що це сталося не за життя бабусі. От би вона зраділа! Але, на жаль. Бабуся померла, вважаючи себе зайвою і непотрібною. Дуже шкода, що розуміння того, що життя дуже коротке і до всіх прийде старість, члени цієї родини зрозуміли дуже пізно.

Як ви ставитеся до своїх літніх родичів, чи допомагаєте їм у всьому?

Напишіть нам в коментарях у Facebook!

Ira
Content Protection by DMCA.com
Loading...

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

Adblock
detector