На зупинці Сергій ховав за спиною букет материних півоній. Уже бачив, як Марина засміється, як він скаже головне, як увечері про це гудітиме все подвір’я. Але з автобуса Марина зійшла не сама.

На зупинці Сергій ховав за спиною букет материних півоній. Уже бачив, як Марина засміється, як він скаже головне, як увечері про це гудітиме все подвір'я. Але з автобуса Марина зійшла не сама.

Поруч стала висока темноволоса дівчина з чужою міською сумкою. Марина кинулась Сергію на шию. Він запізнився з обіймами на одну мить – і цього вистачило.

– Це Рита, моя подруга. У нас тиждень погостює.

Сергій віддав Марині квіти й відразу вихопив сумку в Рити.

– Не тягни. Я донесу.

Дорогою Марина сипала словами: диплом, школа, літо, річка, вечір. Сергій кидав короткі відповіді. Рита мовчала. Коли зайшли у двір, мати Сергія ковзнула очима по гості, по синові – і стиснула губи.

За кавою Марина вже кликала всіх до річки. Сергій погодився відразу. Рита сказала, що лишиться, але Марина вхопила її за руку:

– Пішли.

На березі вже сиділи свої: дві сусідки, Андрій, ще кілька хлопців. Марина бігала по піску, тягла всіх у воду. Рита розпустила волосся, скинула сарафан і зайшла в річку.

Сергій лишився на березі.

– Ти чого? – крикнула Марина з води.

– Горло дере.

Андрій підійшов до Рити, щось сказав. Вона засміялась. Коли виходила, він подав їй руку.

Сергій підвівся так різко, що пісок сипонув із рушника. Наздогнав Андрія біля верб і став перед ним.

– Не крутись біля неї.

– Біля кого?

– Біля Рити. Вона зайнята.

Андрій усміхнувся.

– Ким?

Сергій мовчки дивився йому в лице, поки усмішка не злізла сама.

Після річки повернулись на обід. Марина металась біля столу, підсувала Сергію пиріжки, тягнулась до чайника.

– Чаю з м'ятою?

Він навіть не підняв очей.

На кухні мати вчепила Марину за лікоть і притисла до столу.

– Ти сліпа? Він із неї очей не зводить.

– Не вигадуй.

– Не вигадую. Гони її звідси.

Марина зблідла.

– Сьогодні вона не поїде.

– То завтра. Зранку.

Марина вийшла у двір уже з усмішкою, натягнутою як дріт. На лавці Сергій нахилився до Рити й щось сказав. Та встала одразу, ніби її штовхнули, і відійшла.

Увечері пішли в клуб. Марина з порога вчепилась Сергію в руку, сміялась занадто голосно, танцювала швидко, жорстко. Він один танець відбув із нею, другий пересидів біля стіни.

Потім заграла повільна музика. Андрій підійшов до Марини.

– Підеш?

– Піду.

Вона сказала це, не зводячи очей із Сергія.

Той уже вставав до Рити.

Вони навіть не пішли в середину залу. Зникли в темному кутку біля сцени. Марина встигла побачити тільки одне: його рука лягла Риті на спину.

Вона вирвалась від Андрія й пішла просто туди. Але кут уже був порожній.

На вулиці Рита йшла швидко, майже бігла. Сергій наздогнав її біля хвіртки.

– Стій.

– Не йди за мною.

– Я скажу прямо. Весілля не буде.

– Замовкни.

– Я завтра приїду до тебе.

– У тебе наречена в хаті.

– Уже ні.

Марина почула це з дороги й зупинилась.

– Що значить "уже ні"?

Сергій повернувся до неї.

– Те й значить. Брехати не буду.

– Мені? Сьогодні? При ній?

Рита відступила вбік.

– Марин…

– Ти мовчи. Я тебе в дім привела.

Сергій розвернувся і пішов. Просто посеред вулиці. Не озирнувся.

Марина стояла, поки не стихли його кроки. Тоді зайшла в дім. Риту не чекала.

Уночі вони лягли в одній кімнаті й не сказали одна одній ні слова. Перед світанком Рита тихо встала, одяглась, винесла сумку в сіни.

Марина вже сиділа на ліжку, вбрана.

– Я тебе не проводжатиму.

– І не треба.

– Адресу йому даси?

Рита взялась за ручку.

– Я нічого тобі не винна.

– Учора ще була винна.

Рита вийшла. Двері лишила відчиненими. Марина підійшла й грюкнула ними так, що в шибці дзенькнуло.

На зупинці Сергій уже стояв. Без квітів. У тій самій сорочці.

– Я поїду за тобою, – сказав він.

– Спершу закінчи тут.

– Тут уже все.

– Це ти так вирішив?

– Так.

Підійшов автобус. Рита піднялась сходами. Сергій схопив її за лікоть.

– Не ховайся.

Вона вирвала руку й сіла біля вікна. Автобус рушив. Сергій ішов поруч по узбіччю, поки не скінчилась вулиця.

Надвечір він повернувся до Марини. На ґанок вийшла мати й стала в дверях.

– Іди звідси.

– Мені треба з нею поговорити.

– Уже наговорився.

– Я не хочу, щоб через чужі роти…

– Через твою морду все сталося. Не через роти.

Він витяг із кишені складений аркуш.

– Передайте.

Мати взяла листа двома пальцями, ніби то був бруд.

Марина прочитала його біля печі. Кілька рядків. Без жалю. Без виправдань. Без імені Рити. В кінці – "ти добра людина, ти зрозумієш".

– Зрозумію, – сказала Марина.

Ще раз глянула в лист і покликала матір.

– Дивись. Не наречена. Добра людина.

Мати простягла руку, але Марина відсмикнула лист.

– Не треба.

Вона вийшла у двір і біля хвіртки побачила букет. Учорашні півонії лежали під тином – зім'яті, підсохлі, вже чужі.

Марина підняла їх, повернулась до хати, відчинила піч і кинула спершу лист, тоді квіти. Пелюстки одразу взялись чорним по краях.

Того ж дня село загуло. Одні казали, що Рита забрала чужого жениха. Інші – що Сергій сам потягся за першою міською спідницею. На Марину дивились довше, ніж треба. При ній замовкали.

Через три дні Сергій зник із села. Сказали, знайшов роботу в місті. За місяць принесли інше: бачили його з Ритою біля автостанції, йшли поруч, сміялись. Ще за кілька тижнів дійшло коротке: розписались.

Андрій прийшов увечері. Стояв біля воріт, м'яв у руках кашкета.

– Якщо треба, я всім роти позатуляю.

– Усім не затулиш.

– Тобі хоч щось треба?

– Треба, щоб сюди перестали тягти чуже.

Він кивнув і пішов.

Восени, коли на подвір'ї різали гарбузи, поштарка принесла конверт від далеких родичів. Усередині було фото з кафе: торт, білі стрічки, кілька людей за столом, Сергій у піджаку, Рита в світлій сукні.

Мати смикнулась сховати знімок, але Марина вихопила його першою.

Подивилась.

Підійшла до шухляди, дістала ножиці й різонула впоперек. Спершу між ними. Потім ще раз – по його обличчю.

Половину з Ритою кинула на стіл.

Половину з Сергієм винесла надвір і втиснула в мокру землю біля палісадника – там, де навесні він рвав півонії для чужого весілля.

Valera

Популярне