Над ним всі насміхалися в класі, але потім він утер їм ніс

Іван був наймолодшим сином в сім’ї. Він любив проводити час зі старшими братами. Але не рідко таке становище здавалося йому несправедливим і навіть образливим. Адже Іванові доводилося доносити увесь одяг і гратися старими іграшками.

Це часто викликало насмішки серед однолітків. А погіршувало становище хлопця його неохайність. Сам він не міг повноцінно доглядати за собою, а його матір не мала на це часу. Вона багато працювала і часто ходила на нічні зміни в лікарню, щоб мати змогу забезпечити свою сім’ю.

Вчителі також сміялися з Івана. Йому було дискомфортно в такому середовищі, яке змушувало його соромитися й червоніти. Проте у навчанні в хлопця проблем не було. Йому легко давалися точні науки. В гуманітарних він також добре тямив.

А ще в Івана була відмінна пам’ять. Для того, щоб вивчити вірш, йому було достатньо його прочитати. Якось він розказував чергову поезію посеред класу, звідки долинали неприємні жарти. Та хлопець з гідністю закінчив і вклонився. Поки він повертався на своє місце, хтось з однокласників зарядив йому кулькою паперу в голову.

Це була остання крапля.

– Ви ще пошкодуєте про свої вчинки, – розлютився він. – Коли я виросту, то куплю цілу школу разом з вчителями. Тоді ви нарешті отямитеся, але буде вже пізно!

Іван з такою впевненістю говорив ці слова, але у відповідь він почув лише регіт.

Через багато років хлопець закінчив інститут, одружився і відкрив власний бізнес. Паралельно він займався благодійністю та заснував свою організацію, яка допомагала бідним людям і малозабезпеченим сім’ям. 

Під час чергового візиту в рідну домівку Іван побачив свою колишню школу, яка зараз була закритою. Виявилося, що будівля була в аварійному стані, а всі місцеві діти ходили на навчання в сусіднє село. Усередині хлопця все стискалося, а в голові виринули болючі спогади дитинства. 

Та мститися Іван не мав наміру. Його виховання не дозволяло йому опуститися так низько. Батьки завжди вчили його прощати. Тому навіть зараз хлопець хотів вчинити правильно і розсудливо.

Він вирішив власним коштом відремонтувати школу. Кожен етап робіт був під його пильним контролем. Директор та вчителі дивувалися з щедрості свого випускника. Водночас їм було соромно, що свого часу вони підтримували знущання з дитини. Оскільки вони не наважувалися першими піти на контакт з Іваном, то він проявив ініціативу і під час зустрічі з педагогами сказав:

– Дякую вам за уроки життя!

Які у вас думки з приводу цієї історії?

Vasylyna
Завантаження...
Cikavopro.com
Adblock
detector