– Який невихований, який некерований! Тільки приїхав, а у мене вже волосся на голові стало дибки

Онук разом з дідусем їхав в автобусі в село. Микола Петрович сам запропонував забрати дитину на свіже повітря. Онучку він також був готовий взяти з собою, але невістці було незручно обтяжувати старого дочкою від першого шлюбу.

Макар легко переніс дорогу. Він практично увесь час спав і лише один раз зіграв з дідусем в доміно.

Тим часом у сільському будинку на онука вже чекала Віра Ігорівна. Жінка мала складний характер і з невідомих причин завжди була усім незадоволеною. З чоловіком у них регулярно траплялися конфлікти, але він любив її, тому терпів. Проте з роботи Віра Ігорівна повинна була звільнитися через постійні непорозуміння з колективом.

Хоча у молодості вона була зовсім іншою. Куди поділася її легкість і безтурботність? Сама не знає. 

Мабуть, Миколі Петровичу знадобився відпочинок, тому він втік на деякий час до дітей, щоб повернутися в село з новими силами.

Бабуся зраділа, коли побачила онука:

– Привіт, Макаре! Як у тебе справи?

– Все добре, – сором’язливо відповів той.

– Переодягайся і гайда разом підливати квіти.

Від городу Віра Ігорівна відмовилася давно, хоча її чоловік любив порпатися в землі. Поки він віддихав після тривалої дороги, жінка встигла двічі поскаржитися на онука. То він воду розлив, то не хотів їсти вечерю.

– Де його виховання? Він не встиг приїхати, а у мене вже нерви здають, – скаржилася бабуся. – І ти не мовчи. Чи хочеш прикидатися хорошим? – звернулася вона до чоловіка.

– Він ще маленький, тому не варто так хвилюватися, – спробував пояснити той.

– Виховувати його треба, – стояла на своєму бабуся.

– Нехай цим займаються батьки. Ми ж повинні дарувати йому радість. В іншому разі він відмовиться проводити з нами час.

– Бачу, що ти не лише розбестив нашого сина, але й до онуків взявся. Виховав так, що він одружився з дівчиною із причепом.

– Навіщо ти так говориш? Вікторія порядна жінка. Тим паче вона нам онука народила!

Розлючена жінка пішла геть з кухні. Одна згадка про невістку дратувала її. Віра Ігорівна мріяла про успішне майбутнє для сина, а він зв’язався з розлученою дівчиною. За шість років вона так і не змогла прийняти його вибір.

Зрештою Микола Петрович помив Макара і вложив його спати. Він вирішив поберегти нерви дружини, яка наступного дня залишалася наодинці з онуком.

Та ще з самого ранку бабуся накричала на хлопчика за те, що він перевернув миску з чистою білизною. Вона вирішила провчити його і покарати. Тож Макар залишився без іграшок та з мотикою в руках. Він полов грядки, поки не повернувся дідусь.

– Як у вас пройшов день? – поцікавився чоловік в дружини.

– Онук – жахливий шибеник. Я двічі одяг прала через нього. І не смій шукати йому виправдання. Завтра я пожаліюся на нього батькові. 

– Навіщо? Лише два дні пройшло, а ти вже хочеш скаржитися. Не забивай молодим голову. Тим паче ми самі хотіли забрати хлопця до себе.

– І як я маю терпіти його цілих два тижні? 

– Нічого, він буде чемним. Правда, онучку?

Та Віру Ігорівну чоловік не зміг переконати, тому вона зателефонувала до сина.

– Мамо, зрозумій, він дитина. Я теж таким був…

– Я зійду з розуму від його витівок!

– Ми не просили вас його забирати…

– Гаразд, доведеться змиритися.

Віра Ігорівна кинула трубку. Після цього вона обмежила своє спілкування з онуком та чоловіком. Дідусь самостійно дбав про Макара. Вони разом ходили на риболовлю та в ліс по гриби. Два тижні швидко збігли до кінця. Онук двічі був в куті, куди його відправляла бабуся. Хоча обидва рази причини для цього не було.

Після чергових скарг на Макара, невістка вирішила, що сама поїде забрати сина. Вона цілий день спостерігала за свекрухою і зрозуміла, що з її песимізмом потрібно щось терміново робити. 

– Батько сам привезе Макара. Навіщо тобі туди їхати? – не розумів чоловік.

– Потрібно допомогти йому, бо твоя мати буває нестерпною, – прямо відповіла дружина.

Віра Ігорівна не зраділа, коли побачила на порозі невістку.

– Більше вас Макар стомлювати не буде, – заявила вона.

– Та чого ж ти одразу перебільшуєш? У нас все гаразд, – спробувала виправдатися свекруха.

– Справді? Тоді навіщо ви стільки разів телефонували до Івана? Докоряла йому за невихованого сина. Тепер я шкодую, що дозволила Макару поїхати до вас в гості.

– І це така твоя подяка?

– А як ви хотіли? Я втомилася від ваших постійних претензій! Кожного року новий привід для скарг і докорів. Інші бабусі днями й ночами няньчаться з онуками, а для вас Макар став тягарем!

– Якби ти займалася його вихованням, то все було б гаразд, – зауважила свекруха. – Чи тобі вийшло лише приручити мого недалекого сина?

– Як ви собі дозволяєте таке говорити?

– Я маю на це повне право!

Сварку перервав Микола Петрович.

– Годі сперечатися. Краще сідайте за стіл. Ми з Макаром рибки насмажили.

– Дякую, але ми з сином йдемо на перший кращий автобус.

– Ну що вже трапилося?

– Я більше не хочу, щоб Іван слухав ці постійні докори. Заберу Макара і у вас буде менше проблем, – відказала Віка.

– Ти бачиш? Зовсім не поважає нас, – озвалася Віра Ігорівна.

– А ви мене? – запитала невістка.

– Так, Віко, ходи в будинок, а ти підливай свої квіти, – сказав Микола Петрович.

Чоловік пригрозив дружині пальцем, мовляв, годі конфліктувати. Зрештою Віра Ігорівна заспокоїлася і запропонувала невістці своєї фірмової настоянки. Свекор вмовив Віку залишитися на ніч.

Наступного дня гості відправилися додому. Дружина одразу сказала Іванові, що Макар більше не поїде до його батьків. Чоловік погодився, але глибоко в душі сподівався, що все налагодиться. Він знав, що у його матері любляче серце, але складний характер.

Як би ви вчинили у схожій ситуації?

Content Protection by DMCA.com
Загрузка ...

Сообщить об опечатке

Текст, который будет отправлен нашим редакторам:

Adblock
detector