– Навіщо ти так мене підводиш? Чому всіх у двір пускаєш? Я що тебе просто так годую, сам не маю що їсти. Взагалі дурником став?

Олег Петрович вийшов зі своєї хати й вдихнув ковток свіжого повітря. В руках тримав миску з капусняком – це для його охоронця, собаки Вуханя, що вже в очікуванні сніданку. Тварина настільки крутила хвостом, що, здавалося, зараз здійметься в небо, а Петрович не поспішав віддавати харчі, ще кришив в миску шмат сірого хліба. Собака бігав навколо, що вже встиг заплутатися у ланцюзі. І ось ця мить настала: Петрович нахилився до Вуханя й вручив йому залізний чавунець – собака як накинувся на ту квашену капусту, хто б міг подумати, що собаки таке будуть їсти.

Спершу Олег Петрович мовчки спостерігав за тим, як ласує супом його собака, потім витягнув люльку й вдихнув гарячий дим. Вирішив пройтися своєю садибою, оглянути територію. Заглянув в сарай – а там дров нема, більшу частину вкрали, аж потемніло в очах. Як зиму пережити? До весни цього точно не вистачить, не хотілося замерзнути у власній хаті. Аж люльку кинув, нагнувся до Вуханя й слізьми на очах промовив: 

– Навіщо ти так мене підводиш? Чому всіх у двір пускаєш? Я що тебе просто так годую, сам не маю що їсти, а тобі все несу. Взагалі дурником став? Ай, прожену тебе і все….Але кому я тоді буду потрібний, навіть не маю до кого слова доброго сказати. Он глянь на сусіда Бориса, з ним точно не поговориш, ні тоді говорити? – міркував Петрович, гладячи собаку. – Он сусід Борис набудував хороми, паркан аж до неба, я ж до нього з відкритою душею, розповів про дрова, а він так вчинив.

Вухань вловив настрій господаря, хотів віддячити йому за доброту, пошкодувати по-собачому, облизати обличчя і руки, але засмучений старий підвівся і побрів до будинку. Переступив поріг, всівся в крісло перед телевізором, переключав канали, однак розумом був не тут, думав про щось своє…

Засумував за своєю кохаю Марусею, не стало її три роки тому. З того часу донька з міста взагалі не приїжджає до батька в село, завжди зайнята. Взяв старий фотоальбом й переглядав фотографії з армії, такий молодий був, а поруч – стільки друзів, хто знає, куди їх життя занесло, і чи взагалі живі вони. З туги знову вийшов на подвір’я й запалив люльку, як раптом через паркан замайоріла червона хустка – до Олега Петровича прямувала Віра, яку в селі вже давно прозвали Пересувним Радіо. Ця жінка знає про всіх абсолютно все, а нові плітки розносить по селу зі швидкістю світла 

Велосипедистка на ходу схопилася за штахетник, пригальмувала і крикнула:

– Петрович! А Петрович?

–  Що тобі, Віруню? – відгукнувся дід.

– Тут в магазині є курячі стегна по 48 грн за кілограм, можна взяти навіть в рахунок наступної пенсії. Ти будеш брати? Я собі взяла. 

– Навіщо мені та гидота, я краще поголодую.

– Ой, дивися, який аристократ. 

Віра вже почала крутити педалями велосипеда, як раптом Петрович промовив:

– Віруню, мені знову Маруся снилася.

– Ну і?

– От вона у своєму халаті снує по нашому дому, а сама шукає баночку круглу з-під цукерок. Їх ще «мсьє» називають.

– Петровичу,  не «мсьє», а  «монпансьє»! Розсмішив мене. 

– Ну нехай буде. Але чому воно приснилося? Може, воно щось означає, чи щось повинен зробити? 

Віра обожнювала, коли в неї запитували поради, вона тоді думала, що найрозумніша в селі. Вона давала різноманітні поради практично усім, навіть якщо сама сумнівалася у своїм компетентності.

– Звичайно, важливий сон. Тепер мусиш віднайти цю коробочку. 

– Тьху, і навіщо я тільки спитав. Ніби не маю чим зайнятися, – відповів дідусь.

Петрович не зміг забути той сон, можливо, кохана хоче щось важливе повідомити, то ж до обіду перевернув практично весь будинок – заглянув у всі шафи, ящики, шухляди, потім заліз на горище… Там зберігалося багато старого взуття, і в одному з них знайшлася кругла залізна коробочка. Дідусь обережно відкрив її й побачив там капсуль з шахти, він був, наче новий… Потім згадав, що сам приніс її з роботи, з його допомогою, хотів пробити отвір у дворі, але так і не використав. 

– Ой, Марусю, і для чого мені цей капсуль, він же може ще вибухнути? 

Тоді старий глянув на дрова, що лежали біля печі, і промовив: – Зрозуміло…

Старий приступив до роботи: взяв у коморі свердло й просвердлив невеликий отвір в бруску. Далі вставив туди капсуль, потім ватку, тирсу і заліпив отвір смолою. Усе! Увечері дід нагодував Вуханя і непомітно поклав брусок з капсулем на видне місце. Вранці проснувся – а дров знову нема, зник і брусок з капсулем. В той день холодно було, морозно, вирішив Борис запалити піч, а там як бабахне! І чути крики! 

– Ого, точно Борис краде, а казав, що в мене і не було дров, що я просто вже з розуму зійшов. Ну і нехай, буду тепер знати, головне, щоб сусідів капсуль не покалічив. 

– Господи, рятуйте! – кричав Борька.

– Що ж ти наробив? Я тільки ремонт на кухні зробила! – верещала товста дружина Бориса. У цей момент вже і Віра під’їхала крізь сизий дим: 

– Петрович! А що ж сталося? 

– Монпансьє вибухнуло!

Віра нічого не зрозуміла, і дідусь посміхнувся й повернувся у свій будинок.

Чи правильно вчинив Олег Петрович, коли вирішив помститися сусіду?

Напишіть нам в коментарях у Facebook!

NastjaZ
Content Protection by DMCA.com
Loading...

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

Adblock
detector