Тоді я ще була молода та зелена, 17 років, студентка першого курсу медичного університету. Приїхала з невеличкого села, жила у гуртожитку.
От заходжу 2 вересня у аудиторію на пари та бачу його – Олег. Красень, староста групи, накачаний, у модному одязі. Біля нього вже зібралася купка “прихильниць”, які обліпили зі всіх сторін та кокетливо хихотіли. А я звичайна сіра мишка.
Та чомусь Олег мені дуже сподобався, хоча чудово розуміла – на таку дівчину, як я, він ніколи у житті не гляне. Було сумно та боляче.
Але потім у мене з’явилися гроші – деякі одногрупники вирішили “халявити” та замість того, щоб писати курсові роботи, купували все у мене. Я ж відмінниця у групі, маю підвищену стипендію, викладачі хвалять та люблять. Так брала за одну роботу 200 гривень. А що? У мене є гроші, у одногрупників – хороші оцінки. Все чесно та справедливо.
На зароблені гроші я купила першу косметику, вчилася по відео з Ютубу або ж сама. Так, були моменти, де я виглядала як клоун з тою помадою, але помалу вчилася. Потім записалася у салон на нову стрижку, манікюр, педикюр. Інколи ще могла купити нову сукню чи сумку.
І одного вечора Олег до мене заговорив – прийшов у кімнату з квітами та коробкою цукерок
– Чув, ти на відмінно пишеш курсові. Можеш мені допомогти?
А я аж почервоніла, язик проковтнула.
– Ем, так, добре…
– На, це тобі!
– Ой, дякую, не треба…
– Візьми.
– Мені не дуже зручно
– Ну тоді запрошую тебе на вечерю! Ну не будеш ти голодувати, – сміється Олег.
Господи, я тоді за одну ніч написала йому всі документи, гарно оформила, видрукувала, у папочку красиву поклала. Тоді ж і пішла з ним на вечерю.
У нас все швидко закрутилося, всі дівчата у групі мені заздрили та за спиною шипіли, як ті змії. Поруч з Олегом я була на 7 небі від щастя. Думала, що скоро стану його дружиною, народжу діточок. Літала замріяна.
Але мої рожеві окуляри робилися – після закінчення навчання Олег випив на випускному та зізнався, що був зі мною тільки заради оцінок. А ще ходив на ліво потайки.
– То Лізка, вона вже вагітна. А ти відмінниця, мені завжди робила курсові просто так, завдання, дипломи. Ну от закінчилося наші стосунки та навчання. Все, па, – байдуже говорив Олег.
Хоча минуло вже 2 роки, я відкрила невелику клініку, маю свій бізнес, машину, орендую гарну квартиру. Та чоловікам більше не довіряю. Навіть персонал на роботі у мене суто жіночий. Подруги знають про це та радять звернутися до психолога, бо помру старою дівою. А я про це і чути не хочу – не вистачало незнайомій людині про своє розбите серце.
Варто жінці дослухатися до порад подруг? Чому?
