Коли читаю розповіді і пости про те, що жінка, яка виховує дитину одна, це просто «болото», мені стає прикро за розлучених жінок. Деякі навіть придумали назву для чоловіків, які беруть за дружин матерів з дітьми. Виявляється, їх потрібно називати «оленями». А це справжня образа, тим більше, коли не знаєш всієї ситуації зсередини.
Напевно, когось дивує, чому я завзято захищаю розлучених жінок. Річ у тому, що я сам колись був причепом у своєї мами. Коли вона розлучилася з моїм рідним батьком, я був зовсім маленьким. Тому й не пам’ятаю тата. Тільки це на краще. Моя мати зустріла чоловіка, якого я вважаю своїм справжнім батьком. Було мені тоді 5 років. Варто додати, що тато полюбив мою маму, попри причіп у вигляді інваліда. Саме таким я був. У мене були проблеми з ногами, я не міг ходити.
Щоб поставити мене на ноги, батько влаштувався на другу роботу. Він ходив зі мною до всіх лікарів, наймав масажистів, оплачував послуги фізіотерапевта. Не один раз тато возив мене на прийоми до кращих фахівців. Це дало свої результати вже через рік. Спочатку я зміг самостійно стояти, а потім і ходити. Поступово я навчився бігати, причому робив це не гірше, ніж інші хлопці. На уроках фізкультури міг займатися з класом.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Коли мені виповнилося 14 років, я вирішив змінити прізвище. Тепер у мене прізвище чоловіка, якого я по-справжньому вважаю своїм батьком, який в прямому сенсі слова поставив мене на ноги. Варто додати, що мій тато одружився з мамою, коли йому було 25 років, а їй 31 рік.
Скажіть, хіба можна таку людину, як мій батько, назвати «оленем»? Ніколи! А той, хто все-таки наважиться, хай скаже сам, що він зробив і чого досяг у свої 25 років? Сьогодні у мене вже самого є діти. Мої тато і мама до сих пір разом, вони як і раніше люблять один одного.
Що ви думаєте з приводу цієї ситуації?
Я була заміжня за Сергієм недовго. Спочатку мені здавалося, що все буде нормально. Але дуже швидко я зрозуміла, що в нашому шлюбі нас було троє. Я, Сергій і його мама Марина Борисівна.
Колись у мене була сім’я: ми з першою дружиною Ірою виростили доньку, купили квартиру, жили спокійно. Але потім у моєму житті з’явилася Поліна, і я все зруйнував.
Я ніколи не думала, що в нашій родині тема онуків стане такою дивною. У нас усе було навпаки. Мій чоловік Ігор дуже хотів онуків. Постійно казав, як водитиме їх на рибалку, як збудує на дачі будиночок, як вчитиме всього.
Я з Денисом була багато років. Познайомилися ще в університеті. Я сама до нього тягнулася, допомагала з навчанням, завжди була поруч. Потім переїхала до нього, і якось так вийшло, що я все тягнула, а він просто жив поруч.
Я все життя була дуже близька з мамою. Вона виховувала мене сама, про батька я майже нічого не знала. Для мене мама завжди була найріднішою людиною. Ми часто бачилися, гуляли у вихідні, ходили в кіно, могли просто пити чай і говорити про все.
Я виросла в сім’ї, де спокій був рідкістю. Батьки любили гулянки більше, ніж тихе домашнє життя, а мене часто рятувала бабуся. Коли в домі не було грошей, все було більш-менш тихо.
Колись я й сама не вірила, що можу опинитися в такій історії. Завжди засуджувала жінок, які зв’язуються з одруженими чоловіками.А потім у моєму житті з’явився він.
Я з чоловіком разом уже багато років. У нас є донька Оля, звичайна сім’я: робота, дім, школа, постійні витрати. Зайвих грошей у нас ніколи не було. Зі свекрухою в мене наче й не було відкритої війни.
Гості – як риба, на 3 день починають погано пахнути. Так можна сказати про кожну гостину моєї свекрухи. Та, на щастя, я зуміла зробити так, що Ольга Дмитрівна раз і назавжди забула до нашої квартири дорогу!
14 прийомів, які допоможуть вижити в смертельно небезпечній ситуації
10 речей, які ніколи не зробить доросла жінка заради чоловіка
Ось чому жінці насправді не потрібні шлюб і стосунки
Розчин з дріжджів: полийте ним свої рослини і ваш урожай збільшиться!
«Після весілля все вляжеться», — написав майбутній чоловік доньки іншій жінці, поки я несла коровай до зали.
Я довго жила з відчуттям, що ми з чоловіком ніби б’ємося головою об стіну. Працюємо обоє багато, втомлюємося страшенно, а толку ніби й немає. Жили ми вшестеро в одній квартирі: я, чоловік, син, мої батьки і бабуся.
Минуло вже 12 років відтоді, як не стало Юлі. А я все одно не міг відпустити той день. Мені вже тридцять, я живу в місті, працюю, а всередині все стоїть на місці.
Якби не важка хвороба чоловіка, я б ніколи знову не була щасливою…
Доля України: останнє пророцтво мольфара Нечая
До нас приїхала моя мама з села. Тільки ми з нею зайшли в квартиру, як чоловік мені каже – нехай теща їде до своїх родичів. Я зібрала свої речі і поїхала разом з мамою
