Коли читаю розповіді і пости про те, що жінка, яка виховує дитину одна, це просто «болото», мені стає прикро за розлучених жінок. Деякі навіть придумали назву для чоловіків, які беруть за дружин матерів з дітьми. Виявляється, їх потрібно називати «оленями». А це справжня образа, тим більше, коли не знаєш всієї ситуації зсередини.
Напевно, когось дивує, чому я завзято захищаю розлучених жінок. Річ у тому, що я сам колись був причепом у своєї мами. Коли вона розлучилася з моїм рідним батьком, я був зовсім маленьким. Тому й не пам’ятаю тата. Тільки це на краще. Моя мати зустріла чоловіка, якого я вважаю своїм справжнім батьком. Було мені тоді 5 років. Варто додати, що тато полюбив мою маму, попри причіп у вигляді інваліда. Саме таким я був. У мене були проблеми з ногами, я не міг ходити.
Щоб поставити мене на ноги, батько влаштувався на другу роботу. Він ходив зі мною до всіх лікарів, наймав масажистів, оплачував послуги фізіотерапевта. Не один раз тато возив мене на прийоми до кращих фахівців. Це дало свої результати вже через рік. Спочатку я зміг самостійно стояти, а потім і ходити. Поступово я навчився бігати, причому робив це не гірше, ніж інші хлопці. На уроках фізкультури міг займатися з класом.
Коли мені виповнилося 14 років, я вирішив змінити прізвище. Тепер у мене прізвище чоловіка, якого я по-справжньому вважаю своїм батьком, який в прямому сенсі слова поставив мене на ноги. Варто додати, що мій тато одружився з мамою, коли йому було 25 років, а їй 31 рік.
Скажіть, хіба можна таку людину, як мій батько, назвати «оленем»? Ніколи! А той, хто все-таки наважиться, хай скаже сам, що він зробив і чого досяг у свої 25 років? Сьогодні у мене вже самого є діти. Мої тато і мама до сих пір разом, вони як і раніше люблять один одного.
Що ви думаєте з приводу цієї ситуації?
