Нашому синові виповнилося 18 років. Спочатку він відсвяткував це зі своїми друзями, а через три дні ми зібралися у сімейному колі в ресторані.
Ми з чоловіком пишалися нашим сином. Він добре вчився, ходив на бокс і навіть вступив в університет на бюджет.
На день народження ми подарували Ігорю ключі від квартири, яка дісталася чоловікові в спадок, а дідусь з бабусею (батьки чоловіка) купили йому хорошу машину.
Святкування проходило чудово. Задоволені гості сиділи за столом і веселилися. Зрештою моя мати вирішила сказати тост:
– Ігор! У тебе вже є все необхідне. Залишилося дружину знайти. А я тобі хочу подарувати светр, яки зв’язала власноруч.
Хлопець ввічливо подякував бабусі, а вона промовила до мене:
– Доню, я хочу поговорити з тобою про твою квартиру.
– А до чого тут моя квартира? – здивовано запитала я.
– У твого сина є своє житло. А про мене хто подбає, якщо з тобою щось трапиться? Якщо ти перепишеш її на мене, то я зможу здавати її в оренду і жити на виручені кошти…
У мене ця розмова не вкладалася в голові. Ця квартира дісталася мені від батька, який давно розлучився з матір’ю. У ній ми з чоловіком живемо вже багато років. До того як подарувати його квартиру синові, ми здавали її. Гроші з оренди і заробітна плата дозволяли нам непогано жити. Ми ні в чому собі не відмовляли і кожного року їздили на відпочинок. І раптом моя мати таке мені заявляє.
– Давай не зараз про це, – відказала я їй.
– Чому? Можеш вже вирішити, як ти оформиш на мене квартиру, – прямо сказала мати.
Я не могла зрозуміти, звідки взагалі у неї такі думки? Чому вона вирішила, що проживе довше за мене, а зі мною щось станеться? Я ніби здорова людина…
Мені стало дуже незручно перед гостями. Щоб не зіпсувати свято, я вивела матір і посадила її в таксі.
Чоловік намагався підтримати мене і заспокоїти. Та я не могла перестати думати про свою матір. Що з нею сталося? Невже це старечий маразм?
Як реагувати на такі прохання матері?
