Нашому сину було 20 років, навчався він на 2 курсі юридичного факультету. Ми мріяли, щоб син отримав хорошу професію. Проте тепер і не знаю, чи зможе він нормально закінчити навчання.
Нещодавно до мене телефонує незнайомий номер. Піднімаю слухавку – там голос дівчини.
– Добрий день. Ви не могли б передати Сергію, щоб він мені довідку приніс, а то мене без неї в пологовий не впустять.
– Яку ще довідку? В який пологовий? Ви хто?
– Я Зоряна. Ви не хвилюйтесь тільки. Я дитину від вашого сина ношу. Та я нічого не вимагаю ні від вас, ні від вашого сина. Я сама погодилась виховувати дитину без нього.
Я й не знала, що сказати на це все
– Та це неважливо. Ви головне про довідку йому скажіть. Не забудьте, гаразд?
Я розповіла цю історію чоловіку. Він був сам не свій не свій від злості.
– Це він дитину зробив, а дівчину кинув саму? Ми що з тобою негідника виростили? Так не годиться – нехай одружується!
– Але ж він ще вчиться. Він зовсім до цього не готовий. Та й дівчині цій не потрібно його..Вона сама так сказала..
Ввечері у нас була серйозна розмова з сином.
Як виявилось, вони з Зоряною зустрічаються ще з минулої весни, познайомились у кафе.
– Я не хотів з нею одружуватись, ми просто зустрічались. Коли дізнались про вагітність, я наполіг на аборті. Але вона була категорична. У неї резус негативний, велика ймовірність, що після аборту взагалі не зможе мати дітей. Тому сказала, що нічого їй не потрібно, але дитину вона таки народить. Але я її не люблю. Був з нею заради задоволення.
– Синку, так не можна – батько був розчарований словами сина
– А що її батьки на це сказали? – цікавилась мама.
– У неї батька не має, а мама алкоголічка. Тому ніхто про дитину і не знає.
– Дівчинка, мабуть, мріяла про хорошу сім’ю. А ти з нею так вчиняєш!
Ми не схвалювали рішення сина, та наполягати на весіллі не стали. Знаю, такі шлюби нічим хорошим не закінчуються. Як то кажуть, силою коханим не будеш.
Відтоді минуло 3 місяці. Ми з чоловіком мовчали, удали ніби нічого і не змінилось.
– Мамо, – підійшов до мене син – а нам же другий телевізор не потрібен? Я і так його не дивлюсь. Можна Зоряні відвезти?
– Та відвозь. А вона вже народила?
– Народила. Хлопчика. Макаром назвала.
– Схожий він на тебе?
– Не знаю. Він маленький такий, лисий, товстенький і плаче постійно.
Сергій повіз телевізор Зоряні, а я сиділа і думала про ситуацію. Вирішила, що нам з чоловіком потрібно відвідати Зоряну. Сергій нехай, що хоче робить, а Макарчик все-таки наш онук. Ми повинні його побачити.
У мене зберігся номер дівчини, перед тим, як їхати я зателефонувала і попередила про візит. Вона здивувалась, а була не проти.
– А що тобі привезти? Можливо, онучку щось потрібно?
– Памперсів. Як що можна..Вони такі дорогі, а їх так багато потрібно..
Ми з чоловіком заїхали у магазин накупили продуктів, одягу для малюка, і памперсів прихопили.
Зоряна нас чекала. Вона виявилась дуже приємною дівчиною. Пригостила нас дуже смачними млинцями з варенням. Коли ми прийшли, то онук спав. Ми не хотіли його будити.
– Ходіть подивитесь, як Макарчик спить – запропонувала дівчина – Він так смішно личко кривить.
Глянувши на онука, не могло залишитись ніяких сумнівів, що він наш. Хлопча схоже з Сергієм, як дві краплі води.
Зоряна розповіла, що вчилась на перукаря в училищі, навіть працювала трохи, поки в декрет не пішла. Квартира дісталась їй від бабусі. Вона маленька, зі старими меблями, та дуже чиста і затишна.
– Ви знаєте, я не шкодую, що народила. Я дуже люблю свого синочка.
– Ми раді, що ти вирішила його залишити. А на які ти гроші живеш, Зорянко?
– Я допомогу отримую на Макарчика. Ви про мене не подумайте нічого поганого, я з вас грошей не буду вимагати. Я піду на роботу, як тільки сина в ясла візьмуть. Там з 10 місяців, я дізнавалась. Я вже записала його у чергу. Я ще трохи назбирала грошей, коли працювала, ліжечко купила. Воно хороше, нове..
З кімнати долинув плач – Макар проснувся. Зоряна пішла заспокоювати немовля.
За той час, я хотіла допомогти розкласти продукти у холодильник, та помітила, що його там не має.
– Нічого страшного. Воно не пропаде, не переживайте. Я на балкон виношу продукти, які швидко псуються. там холодно – сказала дівчина.
Ми з чоловіком ще трохи погрались з онуком і вийшли з квартири Зоряни. Переглянулись і чоловік спитав:
– Картка у тебе з собою. Їдемо у магазин?
Я кивнула. Ми поїхали вибирати холодильник.
Нам дівчина дуже сподобалась, така рішуча, цілеспрямована. Хороша дуже. Що нашому сину бракувало?
Я і надалі допомагатиму Зоряні і своєму онуку. Я буду найкращою бабусею у світі.
Як ви думаєте, чому хлопець так повівся з Зоряною? Чи заслуговує вона на таке?
