Історія про мого кота дуже зворушлива.
Так ми його, до речі, і називали – Кіт. Це була нагла мордочка, сіро-коричневого окрасу. Він мав особливість – подерті вуха. Колись давно, його погризли інші коти. Та відтоді він себе в образу не дає. Тепер він гроза району, і нашої квартири зокрема. Живе тут розбоями і грабунками. На інших котів нападав, тільки вони наближались до нього. Здавалось, що всередині нього живе якийсь сенсей, гуру айкідо.
Кіт у нашій сім’ї ставив себе вище за дружину і дочку. Щоправда, мені суперечити він не міг. Слухався. Дочка з таким розкладом змирилась, а от дружина хотіла взяти борозни управління свої руки, та Кіт не давався. Донька дала йому ім’я Гоша, та він на нього не відкликався, та не реагував.
Коли у нас з дружиною намічалась бурхлива нічка, вона просила забирати Кота і закривати його в іншій кімнаті. Вже не один раз у нас нічого не виходило через нього. Надя соромилась тварини, загорталась в ковдру і лягала спати. Я , звісно, був злий на Кота за це, але нічого зробити не міг. Момент вже був упущений.
Наш кіт був дуже гордий. він ніколи нічого не просив. Він або підходив і брав сам, або вимагав. Обідати з мисочки, яка стояла на підлозі він не хотів. Сідав на табуретку, яка стояла біля столу і чекав, коли і йому накидають їжі. Якщо не давали, то він крав її сам, тільки-но хтось відволікся. За це улюбленець отримав поза вуха. Та, вкрадену сосиску чи котлету із рота не випускав. Злетівши з табуретки, він з гордо піднятою головою чимчикував у вітальню. Для когось, можливо, це б здалось дивним. Та ми звикли до такого.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Кота ми взяли ще 10 років тому, коли сусідська кішка народила вперше. Він припав нам до душі одразу. У нього було ще три братики і одна сестричка. Наглим він був ще з самого народження. Коли всі припали до маминих грудей і їли, він пищав на всю округу, доти доки не відсунув когось зі своїх родичів. Тоді заспокоювався.
Найбільше наш Кіт любить їсти рибу. В будь-якому вигляді. Дуже йому подобається жива рибка. Та вона його мало не згубила. Одного разу він вкрав у сусідів голову великої рибини, яку маринували і залишили на столі. Я досі не розумів, як він потрапив у їхню квартиру. Через балкон перелетів чи що?
Приніс її додому та розпочав свій банкет. Величезна кістка застрягла йому в горлі і прорізала трахею. Я знайшов його під ранок у кутку в кухні, з рота йшла піна. Ветеринар працював з 12 години, а вжити заходів потрібно було вже. Я спустився до нашої сусідки знизу, Марії Віталіїної. Вона гінеколог у відставці, їй було 76 років. Вона взялась рятувати нашого бешкетника
Бабця витягла зі своїх робочих інструментів якесь обладнання, не хочу навіть думати для чого воно призначалось. Кіт зрозумів, що зараз з ним будуть щось робити і почав активно оборонятись. Наніс декілька подряпин своїй рятівниці. Бій закінчився, так і не почавшись. Марія Віталівна почала проклинати кота і вже не хотіла його рятувати.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
В цей час я домовився з якоюсь ветеринаркою з нашого міста про прийом. Вона погодилась.
Взяв Кота і поїхав з ним до дівчини. ветеринарка була страшним для мене місцем: безліч різних гачків, інструментів, операційний стіл..Видовище не з приємних. Нас чекала молоденька дівчина. Вона була повненька, але приємна.
– Мене звати Таня. Ти крові не боїшся? – одразу питання в лоб. – Будеш мені допомагати.
– Та боюсь.. але що робити..
Таня вколола Коту в бедро якийсь укол, сказала наглядати, а сама побігла готувати операційну.
– Як відключиться, то неси – крикнула вона мені.
Та Кіт не відключався, навіть після другої дози.
– Колю третю – повідомила дівчина – Таку дозу дають телятам. Ваш кіт дуже дивна тварина.
Нарешті кіт заснув. А мені стало недобре, як тільки вона почала прив’язувати його лапи до стола. Вона взяла в руки пінцет, засунула йому глибоко в горлянку і витягла звідти кістку.
– Це ще не все. Зараз я розріжу йому шию, потрібно зашити трахею. Тобі потрібно міцно тримати шию. Можеш не дивитись, якщо тобі важко.
Легко сказати, але важко зробити. Кіт надувся, як кулька. І поняття шия у нього було таке ж як у Тані талія – відсутнє. Як тільки вона зробила перший розріз, з кота вийшли запахи всієї вчорашньої їжі і риби, зокрема.
Найцікавіше розпочалось тоді, коли треба було зашивати трахею. У мене склалось враження, коли вони проходили цю тему в університеті в Тані були якісь інші справи – вона її точно пропустила. З горем пополам я допоміг їй знайти ту трахею.
В цей час Кіт почав почухуватись, вкусив Таню, якимось чином звільнив задні лапи, почав змітати ними усі інструменти зі столу. Операція почала виходити з-під контролю. Я розгубився, а Таня, як жінка-воїн вирішила цю ситуацію: своїми великими грудьми притисла кота до стола і всадила йому ще одну дозу снодійного. Що було далі, я вже добре не пам’ятаю – все, як у тумані.
Кіт повернувся додому на своїх чотирьох. Щоправда, вони трохи гнулись і періодично він присідав, сам був і далі надутий. Мяукати відтоді перестав.
А голову риби, яка його ледь не згубила він таки доїв. Це для нього було справою принципу.
Того вечора він забрався до нас з дружиною у ліжко і почав лизати мої руки. Це було щось новеньке, можу припустити, так він дякував.
А ваші домашні улюбленці доставляють вам стільки клопотів?
Я була заміжня за Сергієм недовго. Спочатку мені здавалося, що все буде нормально. Але дуже швидко я зрозуміла, що в нашому шлюбі нас було троє. Я, Сергій і його мама Марина Борисівна.
Колись у мене була сім’я: ми з першою дружиною Ірою виростили доньку, купили квартиру, жили спокійно. Але потім у моєму житті з’явилася Поліна, і я все зруйнував.
Я ніколи не думала, що в нашій родині тема онуків стане такою дивною. У нас усе було навпаки. Мій чоловік Ігор дуже хотів онуків. Постійно казав, як водитиме їх на рибалку, як збудує на дачі будиночок, як вчитиме всього.
Я з Денисом була багато років. Познайомилися ще в університеті. Я сама до нього тягнулася, допомагала з навчанням, завжди була поруч. Потім переїхала до нього, і якось так вийшло, що я все тягнула, а він просто жив поруч.
Я все життя була дуже близька з мамою. Вона виховувала мене сама, про батька я майже нічого не знала. Для мене мама завжди була найріднішою людиною. Ми часто бачилися, гуляли у вихідні, ходили в кіно, могли просто пити чай і говорити про все.
Я виросла в сім’ї, де спокій був рідкістю. Батьки любили гулянки більше, ніж тихе домашнє життя, а мене часто рятувала бабуся. Коли в домі не було грошей, все було більш-менш тихо.
Колись я й сама не вірила, що можу опинитися в такій історії. Завжди засуджувала жінок, які зв’язуються з одруженими чоловіками.А потім у моєму житті з’явився він.
Я з чоловіком разом уже багато років. У нас є донька Оля, звичайна сім’я: робота, дім, школа, постійні витрати. Зайвих грошей у нас ніколи не було. Зі свекрухою в мене наче й не було відкритої війни.
Гості – як риба, на 3 день починають погано пахнути. Так можна сказати про кожну гостину моєї свекрухи. Та, на щастя, я зуміла зробити так, що Ольга Дмитрівна раз і назавжди забула до нашої квартири дорогу!
14 прийомів, які допоможуть вижити в смертельно небезпечній ситуації
10 речей, які ніколи не зробить доросла жінка заради чоловіка
Ось чому жінці насправді не потрібні шлюб і стосунки
Розчин з дріжджів: полийте ним свої рослини і ваш урожай збільшиться!
«Після весілля все вляжеться», — написав майбутній чоловік доньки іншій жінці, поки я несла коровай до зали.
Я довго жила з відчуттям, що ми з чоловіком ніби б’ємося головою об стіну. Працюємо обоє багато, втомлюємося страшенно, а толку ніби й немає. Жили ми вшестеро в одній квартирі: я, чоловік, син, мої батьки і бабуся.
Минуло вже 12 років відтоді, як не стало Юлі. А я все одно не міг відпустити той день. Мені вже тридцять, я живу в місті, працюю, а всередині все стоїть на місці.
Якби не важка хвороба чоловіка, я б ніколи знову не була щасливою…
Доля України: останнє пророцтво мольфара Нечая
До нас приїхала моя мама з села. Тільки ми з нею зайшли в квартиру, як чоловік мені каже – нехай теща їде до своїх родичів. Я зібрала свої речі і поїхала разом з мамою
