Народжений я, мамо, у сорочці,
На ту, що ви збирали всім селом.
Несли два кілометри мене хлопці,
А я чекав вже зустрічі з Христом.
Несли і Янгола мого, того, що в плечах,
Він теж вже, знаєш, змучений в боях.
Він так зітхав, неначе дід старечий,
Чи зранений рушницею у полі птах.
І крила вже давно його не білі:
Лиш брудним шматтям сунулись за ним.
І тхнуть нестерпно, наче вже погнили.
Довкола ж – сирість, відчай, їдкий дим.
Тому я, мабуть, і живим лишився:
Бо хто ж мене на Небо понесе?
І ще місяці зо два я не брився.
Мене там не впізнали б у лице.
Ми зараз з ним в бинтах, ще у шпиталі.
Мені у вену, а йому в крило
Води живильної ллють по бокалі,
І кажуть: “Вам добряче повезло”.
Десь моляться старенькі на колінах,
І палять в храмі свічі панотці,
Щоб пощастило янголам та сину.
А на “сорочку” сотня в кулаці….
Цісаренко О.
