Сьогодні я хочу вам розповісти про свою сумну життєву ситуацію. Наша донечка образилася на мене та мого чоловіка через те, що ми не маємо змоги придбати їй окреме житло. На цю мить вона проживає разом з нами. Нещодавно їй виповнилося 25 років, її подругам батьки мали можливість купити квартиру, а ми ні.
Кожного дня вона починає з нами обговорювати дану тему. Вона вже давно хоче жити окремо від нас, мовляв, ми її дістали зі своїми порадами та опікою. Донечка злиться, що ми телефонуємо до неї та переживаємо, коли вона десь пізно гуляє. Тепер вона хоче бути самостійною та незалежною від нас.
Але в цьому випадку ми їй просто не можемо допомогти.
Орендувати кватиру їй теж не варіант, оскільки всі варіанти, які вона розглядала для себе, надзвичайно дорогі. Дочка працює, але її зарплати вистачає лише на те, щоб забезпечити себе необхідними речами.
Тому продовжує жити з нами.
Ми дуже з чоловіком сподіваємося, що їй вдасться вийти успішно заміж. Але і тут не все так просто, вона зустрічається з абсолютно простим хлопцем, який не особливо зацікавлений в тому, щоб хоча б спробувати жити разом з нею.
Я не готова йти на те, щоб взяти іпотеку та виплачувати її до кінця свого життя. Ми теж люди і хочемо пожити для себе.
З одного боку я розумію свою дочку, деколи навіть починаю себе звинувачувати через те, що не змогла її забезпечити окремим житлом.
А як ви вважаєте, чи повинні батьки забезпечувати дітей окремим житлом?
