Наші стосунки з іншими людьми – це віддзеркалення власного ставлення до самого себе.
Свої недоліки ми звикли бачити в оточуючих. Неповага і нелюбов до самого себе виражається в такий спосіб:
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
12. Ви критикуєте інших
Потрібно тримати власні судження при собі. Адже вони можуть бути не лише несправедливими, але й болючими для сприйняття іншою людиною. У кожному звинуваченні є доля вашої тіні, тому краще навчіться аналізувати себе і приймати власні риси.
11. Вам важливо отримувати схвалення оточуючих
Людям важлива думка інших лише тоді, коли всередині них – пустота. Заповніть її. Не намагайтеся догодити іншим. Сформуйте власні стандарти і дотримуйтеся їх
10. Ви жертвуєте собою
У вашому житті на першому місці є задоволення потреб оточуючих. Вам хочеться робити усіх навколо щасливими, нехтуючи власними бажаннями. Здоровий егоїзм – це невід’ємна складова повноцінної особистості.
9. Ви робите те, що не приносить вам задоволення
Це стосується роботи, способу життя чи відносин. Однак постійне невдоволення лише шкодить психічному та емоційному стану, який безпосередньо впливає на фізичне самопочуття. Розірвіть коло страждання і отримуєте насолоду від того, що робите.
8. Ви відчуваєте злість
Якщо ви часто відчуваєте роздратування та гнів, то потрібно щось змінювати. Адже ці почуття свідчать про те, що дана ситуація приносить вам дискомфорт.
7. Ви вислуховуєте поради інших щодо того, як вам потрібно жити
Друзі, родичі чи колеги нібито краще знають, як зробити в тій чи іншій ситуації. Однак лише ви відповідальні за свій життєвий шлях. Ніхто окрім вас не знає, що вам справді потрібно, а що ні.
6. Ви обманюєте, сповідуючи благі наміри
Лише невпевнені в собі люди бояться образити оточуючи, сказавши правду. Не бійтеся говорити власну думку, щоб виправдати очікування інших.
5. Ви не показуєте свої справжні емоції
Не потрібно приховувати свої емоції за маскою безтурботності чи байдужості. Це шкодить вашому духовному розвитку.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
4. Ви не бачите різниці між добром і злом
У переповнену чашу неможливо набрати більше води. Якщо ви не працюєте з досвідом, який накопичується у вас протягом життя, то рано чи пізно його стане так багато, що не буде сил з ним впоратися. Через гору негативу ви не зможете побачити нічого хорошого, доброго і прекрасного.
3. У вас погане самопочуття
Ви постійно докоряєте собі за те, що вчинили в минулому або за ті недоліки, з якими вам доводиться жити. Однак потрібно навчитися приймати себе такими, як ми є і пробачати себе за усі помилки. Як тільки ви звільнитеся від цього тягаря, то будете почувати себе набагато краще.
2. Ви не покладаєтеся на своє внутрішнє чуття
Всередині кожного з нас є внутрішній голос та інтуїція, які часто підштовхують до певного кроку або рішення. Лише вам вирішувати чи прислухатися, чи ні.
1. Ви не йдете за покликом свого серця
Серце робить свій вибір набагато швидше, ніж розум. Ваше нутро підказує вам кожного разу, як потрібно вчинити в тій чи іншій ситуації. Однак мозок не рідко стоїть на заваді і спонукає нас обрати інший шлях.
А як ви ставитеся до самого себе?
– Я йду. Не шукай. Доньку забери сам. З тобою їй буде краще. Записка лежала на столі поруч із недопитою кавою. Іван перечитав двічі. Потім набрав Таню. “Абонент поза зоною”.
– Ти серйозно подаєшся на геохімію? – мама кинула на стіл роздруківку з балами. – З такими результатами на біологію не йдуть тільки дурні. – Значить, буду дурною.
– Приспати. – Що саме? – Його, – жінка смикнула повідець. – Поки не пізно. Цуценя стояло біля її чобота і гризало край моєї штанини. Хвіст ходив, як двірник по льоду.
– Замки я вже змінив. Свої гроші несеш не в дім – живи там, куди їх носиш. Надя навіть пакет на підлогу не поставила. – Відчини двері ширше. Це, між іншим, і моя квартира.
– Ти що робиш? Постав його. Рудий пес завмер біля бака. У зубах – мокре сіре кошеня, дрібне, аж прозоре від холоду. – Воно твоє? – буркнув пес, не озираючись. Чорна кішка сиділа під навісом кіоску.
– І не брешіть мені про лелек, – сказала сусідська мала, стоячи в нас у коридорі в гумових чоботях. – Лелека важить чотири кіло. Немовля – теж. Ви б самі себе на шиї донесли?
– Ти серйозно купив квиток на ті числа зі сну? – Купив. А що? – Нічого. Просто смішно, що ти називав мене дурепою за гороскопи. Максим поклав телефон на стіл і мовчки показав фото екрана.
– Максиме, ти серйозно покликав їх усіх? – Це ж виписка. Мама образиться. – Я після пологів. Я ледве стою. – Вони на п’ять хвилин. Біля входу в пологовий уже стояли шестеро.
– А я все хотів спитати: чому ти досі в прибиральницях? Лариса ж кликала в оператори. Там і чистіше, і платять більше. – Бо в операторів зміни жорсткі. А в мене Соня.
Телефон пискнув, коли Марина стояла біля каси. “Списання: 118 грн. Кава-Арабі”. Вона ще не встигла забрати стаканчик, як Стас подзвонив. – Ти серйозно? – Стас, я з Тімом на вулиці, він ревів, я замерзла.
“Вибач. Я йду. Я покохала іншого. Дітей лишаю тобі. На розлучення подам сама”. Олексій перечитав смс тричі. Потім ще раз. Того ж вечора подзвонив матері. – Мамо, Катя з Дімкою в тебе?
– Дмитре, твоя черга. Він узяв мікрофон, глянув на Олену, потім – кудись у зал. – Олено, ти добра. Занадто добра для мене. І тому я не хочу починати шлюб із брехні.
Віра подзвонила в двері й одразу прибрала усмішку з обличчя. Двері відчинила жінка в домашній футболці, за її спиною десь у квартирі сміялася дитина. – Ви до кого?
– Мамі на день народження ти купив каблучку, а мені – каструлю по акції? Андрій навіть не підвів очей від кави. – Не “по акції”, а хорошу. Німецьку. – О, ну тоді я зворушена.
– Олено, привіт, доню, – батько сказав це так тепло, що Інна навіть усміхнулась. – Це Інна. Тиша. – А… ну, привіт. Як ти? – Нормально. Ти ж дочці дзвонив, не мені.
– Ти серйозно міняєш замки? – Серйозно. Марина поставила пакети на підлогу. – Мамо, там діти. – А тут моя квартира. – Ти ж дала нам ще тиждень. – Я дала п’ять місяців.
– Ви Люба Сагайдак? – Ну я. – Я від юриста. Квартира на Троєщині. Після Поліни Кравець. Вона все заповіла вам. – Мені? – Вам. Ви єдина в заповіті. Люба мовчала так довго, що в слухавці перепитали: – Алло?
– Це хто в тебе, Галино Іванівно, пакети тягає? Нова доглядальниця? – Це моя онука. – Онука? Та не сміши. Твого сина ти двадцять років людям “вигнала”. Тепер і онука знайшлася?
– Руки помий. І одразу за стіл, – Оля усміхнулася так, що Борис навіть куртку не зняв. – Що зламала? – Нічого. – Скільки треба? – Не гроші. – Тоді ще гірше.
