Коли ми з чоловіком познайомилися і вирішили жити разом, моєму синові виповнилося менш як два роки. Я відтягувала наш з дитиною переїзд. Бентежило ось що: чоловік на той момент був володарем чудової собачки Яші породи бультер’єр. Собак у мене ніколи не було, і я думала, що собаки цієї породи суцільно харчуються своїми господарями. Чоловік мене заспокоїв, що не завжди, іноді господарі примудряються залишитися в живих. Коротше, ми з сином переїхали.
І ось сидимо якось на кухні вчотирьох: чоловік, я, син і Яша. Ваня мій крутиться з печивом поруч, пес дивиться в протилежному напрямку, ніби не бачить хлопчика, і вже поготів – то, що у нього в руці. Всі розслаблені і спокійні.
Раптом блискавичний собачий ривок, і Ваня розгублено дивиться на свою ручку. А в ній – порожньо. Цей змій примудрився ювелірно вихопити печиво і зжерти його. Ваня, недовго думаючи, вчепився зубами Яші в вухо. Ми з чоловіком вскочили, у мене душа пішла в п’яти. Все сталося в якісь долі секунди. Але Яша не зачепив дитину, навпаки, відтоді вони стали кращими друзями.
Дружба ця була взаємовигідною, причому більше привілеїв отримувала собака. Вані іноді дозволялося покататися на собачій спині, а потім Яша падав на бік разом з вершником. Це означало, що все – заїзд закінчено.
Бігали один за одним: Ваня за Яшею – сумлінно, а Яша за Ванею – тільки за смаколик.
Спати пес ходив строго до Вані на його маленький диванчик. Взагалі-то у Яші було персональне крісло, але вранці я незмінно заставала одну і ту ж картину: син спить, закинувши ногу на собаку.
А потім син і собака об’єдналися в банду. Як вони докотилися до такого життя і хто був ініціатором, до сих пір невідомо. Можу припустити, що все почалося з цукрового піску, який Вані і Яші було не можна, але дуже хотілося.
Отже, одного прекрасного ранку я виявила, що в кімнаті, де спали мій син і дочка чоловіка, весь килим на підлозі щедро усипаний цукровим піском. Причому всі троє сплять як ангели, включаючи пса. Зрозуміло, що 16-річній дівчині ці ігрища не потрібні, собака не дотягнеться до підвісної шафки, а Вані немає потреби їсти з підлоги. Значить, син старався для собаки і, судячи з червоних плям на щоках, себе не обділив теж. Була проведена виховна бесіда, він зображував каяття. Увечері чоловік щільно закрив двері на кухню, син не зміг би відкрити сам.
Наступного ранку мене чекав черговий сюрприз. У кімнаті, крім розсипаного піску, стояли принесені з кухні каструля з супом і сковорідка з гуляшем. Їжу довелося викинути, що мене особливо «порадувало», я як раз зварила все це напередодні ввечері з розрахунком звільнити від готування наступний день. Двері на кухню була відчинені, дочка чоловіка сказала, що вночі не вставала. Хто ж відкрив двері?
Ми з чоловіком задумалися, як би застати зловмисників на місці злочину, і вирішили не спати. Двері в кухню закрили ще щільніше, обмотавши навколо ручки рушник, і стали чекати.
Пам’ятаю, що, поглянувши в черговий раз на настінний годинник, я засікла час – третя година ночі. І заснула.
Розбудив нас гуркіт, хтось кудись старанно ломився всім тілом. Ми з чоловіком вискочили з кімнати і застали наступну картину. Син стояв у стороні, а повз нього з розгону мчав Яша і, вдаряючись плечем і боком, намагався висадити кухонні двері. Мабуть, напередодні двері піддалися відразу, тому що не так міцно були закриті, тому ми і не прокинулися. І час-то вони вибрали вдалий – четверта година ранку, коли найсолодший сон.
Так зловмисники були викриті і притягнуті до колективного осуду.
Вже давно немає Яші. Але Ваня смішить нас до сліз, коли говорить:
– Яша був мені як брат.
З іншого боку, звучить дуже зворушливо. Напевно, це найкраща епітафія для собаки. І коли син в чомусь не правий і я нудно читаю йому нотації, втручається чоловік:
– Ну що ти хочеш від дитини, яку виховувала собака?
Лист вийшов дивним – чи то про дитину, чи то про собаку. Але був такий період в нашому житті, коли обидва вони були невіддільні одиг від одного: пес і маленький хлопчик
А ваш діти і домашні тварини граються між собою?
